Зошит 5

***   ***   ***

Раз зійшлися “пацани”

Юра,Коля,Вася,Ваня

Щоб курнуть від “сатани”

Зілля,димного дурмання

Посідали в круг  значуще

І “пустили косячок”…

Враз значуще незначущим

Стало,--й збільшився « зрачок»…

Хлопці «мудрі» (вчились в школі)

В «банку» складують слова

В трьохлітрову,--думки кволі,

Мов у гальмах голова…

Враз заплакав Коля гірко,

Що за диво, де «продер»

Не залазить в банку стрімко

Слово «бронетранспортер»...

Юра рявкнув: «Я мікроба

Не візьме мене ніщо!!!»

Всі потухли,всіх утроба

Опустилася в ніщо!

Вася крикнув: «Я перекис

Всі мікроби знищу я…»

Юра в паніці—і весь скис

Переможена дурня..

Грались хлопці в головного

Хто над ким і хто який

Ваня «Київ» крикнув строго

Зразу став він головний…

В круг зібралися хлоп’ята

Щоб пограти в «чувачі»

Грають ноги,пальці,п’яти

У чоботях ті й не ті.

На дворі аж мінус двадцять

Хтось з них каже: «Босоніж

Ми пограєм хвилин двадцять

В «чувачі»… і нас хоч ріж…

Ось такі в хлоп’ят «забави»

Як в дурмані голова…

Так шукають в багні слави

В неповазі в них діла.

 ***   ***   ***

Із глибини віків

Все споглядає мудре око

Падіння… і парад вінків

І все,що милосердно,--що жорстоко,

Що істиною є вже для батьків.

Завжди без сумніву

Я бачити навчитись хочу

Ту істину в якій живу,

В якій себе і світ відточу

З якою у майбутнеє пливу.

Не прагну повторити

Минулого,..вже пройдені всі кроки

В майбутньому я прагну відтворити

Його повчальнії уроки.

Минуле в сьогоденні

Живе в реальності жорстокій,

А сумніви і клопоти щоденні

Порушують душевний спокій,

Породжують думки злиденні…

    ***   ***   ***

Ніби крила долі

Нас ведуть в майбутнє

Через зміни в «полі»

Бачим своє сутнє

Проганяєм думку,

Що нема в ній волі

Наповняєм «сумку»

Пісним і без солі

Рвемось до свободи

Будучи вже вільні

Судимо «народи»--

А із ними спільні.

З лабіринтів мислі

Через терни рвемось

І в поняттях  «стислі»

Світу обізвемось…

Чи не краще світу

Душу відчувати

Мати не «освіту»--

Долю свою знати.

    ***   ***   ***

Чудову Людину і гарну жінку

Зі св’ятом вітаю свою жаринку.

Все,що вже маєш—хай твоїм буде

Любов’ю серце усе здобуде.

Не зичу щастя—віддам усе

Хай твоя доля його несе.

Забудь про сумніви і про печаль

Майбутнє прекрасне—минуле не жаль

Повір в красу свою,--бо сила в ній…

І в твоїй силі я буду твій.

    ***   ***   ***

Я простором скутий

Обмежений часом

У тілі забутий

З собою не разом

Ніяк не здолаю

Тяжіння примари

Аж поки шукаю

Людської отари…

Я скину тенета

Покину отару

Бо маю білета

У Божу кошару…

Не рву алгоритмом

Життєві простори,

А,з всесвіту,ритмом

Долаю притвори…

Я простором стану

Зіллюся я з часом

Я богом постану

І вічності—гласом!

     ***   ***   ***

Час—це трикутник

Душа,дух і тіло

В якому єднання знаходять несміло

Як вічний у Всесвіті путник…

Загоюєш рани душевні

Дотриманням норми моралі—

Тілесні потуги невдалі

Дають результати плачевні.

Якщо ж ти про тіло печешся,

Усім наситить його хочеш—

Душевного спокою схочеш,

Його ти ніяк не доб’єшся…

Лиш Дух,що об’єднує

Тіло,--й у тілові душу

Загоює рани й розвіює стужу,

Кінці три трикутника зє’днує.

Наповнившись,в Просторі, духом

Себе розпізнаєш у Часі

В Гармонію весь в одночасні

Ввіллєшся і Зором і Слухом.

    ***   ***   ***

Заметілі в душі,заметілі в серцях

Ночі холоду в них і пустоти в очах.

Зазирни в глибину—душі рану розрадь

Розберись ти в собі—холод Ночі відвадь.

Не берись за чуже—бо його вже нема

А берись за своє­—бо це твоя сум`а.

Розведи той вогонь,що іскр`а в душі є

Запали ним серця—і твоє і моє.

    ***   ***   ***

З дна  

             Піднявся  намул

Замутив

             Чисту воду

В каламуті

              Загул

Аж згори

              І до споду 

Бо в воді

              У мутній

Не побачиш

              Далеко

В ній і свій

              Мов не свій

І зловить

              Його легко…

    ***   ***   ***

В ліловій кімнаті лелію лілею

Лілейною шкірою ніжуся з нею

Вустами я губи вишневі плекаю

І поглядом, погляд кохання шукаю

Безмовна лілеє твої аромати

Мене спонукають любові шукати…

Волоссям спадаючим,мов водоспадом

Замилуюсь…й чарам віддамся я радо

На вушко,із серця,слова прошепочу

І думку почути навчитися хочу…

А шия,--очей моїх біла забава

Відточена родом і мудрості слава

Ці перса мов дві недосяжні вершини

Торкнувся—співає душа зсередини

І ніби безмовна ця,лона, долина                        

 Приманка  у ній…і життя середина

Початок і край в ній людського буття

Із нею єство моє йде в небуття

Вернутись,щоб,знову, принести обнову

В ліловій кімнаті зустрітися знову.

    ***   ***   ***       

Я прислухаюся до кроків,до маленьких

Коли ж прийдеш ти,донечко моя

Коли ж протопчеш стежечку від неньки

До батька свого,котрий в твоїм я…

Незнана стежка хай веде на волю

Де вільний дух зуміє полюбить,

Де зможеш ти кувати свою долю

І не куватиме зозуля — скільки жить.

Де зможеш в дзеркалі душі побачить

Усі глибини душ людей Землі

І зможеш і мені й усім пробачить

Великі всі гріхи й гріхи малі.

Нехай веде стежиночка до неба

Де Зорі знають як життя творить

Щоб ти відчула в чому є потреба

Знайшла Любов…і вміла нею жить…

Веди у Вічність стежкою своєю

(Хай моя в твоїй буде теж жива)

Усіх хто долею турбується твоєю

І в кого з ділом сходяться слова.

    ***   ***   ***                 

Прийшов в цей світ…    

               Я в нім мов свій

А він мені говорить

                 В собі всі сумніви розвій

Хай Віра тебе творить…

Не та сліпа,

                 Що без очей

І не глуха,безвуха

А віра днів…

                 Та й і ночей

Прозріла

                 Й має вуха

Щоб Віру зміг

                 Привити  всім

Хто просить

                 І шукає

Віддати тим

                 Вже назовсім

Хто в сумнівах

                 Блукає

…Хай прийдуть с Світ

                 У мій—як в свій

Щоби достойно

                 Скласти звіт

Перед самим

                 Собою!

    ***   ***   ***

Пересипається в годиннику пісок

Піщинка до піщинки…

А Людство йде за кроком крок

До Золотої серединки.

В годиннику,як і в житті

Одні і ті ж піщинки

Пересипаються малі—

Хвилинка до хвилинки…

Стають внизу—що були зверху,

А нижні верхніми стають

І насипаються доверху

Щоби пізнати свою суть…

Пройти тіснину поодинці,

Хоча і вкупі всі живуть

Бо поодинці й наодинці

Проходить кожна свою путь.

Але в житті вони всі разом…І

І у годиннику одні

Путь часовий проходять разом

Щоб не пропасти десь…на дні!

    ***   ***   ***

В житті без тебе

Нема потреби

Бо твоє небо

Моя твердинь

Я лину в небо

Бо є потреба

В тобі пізнати

Життя богинь

З тобою в славі

Зіллюсь навіки

Ославлю нашу

Єднання мить

Відкриєм разом

Свої повіки

Щоб в світлі світу

Навіки жить…

Опущу разом

Я їх з тобою

Щоб бути завжди

Де будеш ти

Навіки стати

В тобі Судьбою

Щоб в Вічність легко

Було іти!

    ***   ***   ***

Жінка у жінці—велика сила

Мудрість вона несе

Злому духу зламати несила

Ту силу,що відає все…

Любов і повага—суть сили цієї

Без них вже не можна їй..

І їм не віддавши себе всієї—

Відчує в житті застій…

    ***   ***   ***

Я впустив у себе жінку,

Щоб в повазі  з нею жить—

Перекинув цим сторінку

Книги—в котрій кожна мить…

Кожна мить знання у світлі,

Кожна мить чуттів,буття

Почуття  у ній розквітлі

До життя,в ній, вороття…

Перелистую я книгу

І життя в ній бачу зміст

Вона топить вічну кригу

Відображує мій вміст.

Не боюся розтопитись

Переплавлюсь в вічнім я

Не боюсь преобразитись

З розуму—у відчуття…

Хочу з жінкою зіллятись

Хочу нею полюбить

Щоби з нею розіллятись

В кожній миті…Де ти мить?

    ***   ***   ***

Ти оділа мене у все нове

Ти розквітла у мене в душі…

Це не тіла нового обнова,

А подолані вже рубежі

Це злиття у свободі і волі

Де у рівності я…та й і ти

Це одна,а не дві наші долі

Щоби разом навіки іти…

Я роздів тебе — ти без одежі…

Ще розкішніша твоя краса,

Що долає межу у безмежжі

Через неї іду в небеса.

Нагота твоя—моя одежа

У тобі лиш стаю я новим

Лиш для тебе стоїть моя вежа

Через неї—я твій Херувим..

Розчиняюсь у новому небі

Розчинившись увесь у тобі

Не живу у духовній потребі

Бо знаходжу тебе у собі!

    ***   ***   ***

Любов від того не вмирає

Як кажуть,що її нема

Як похіть розум пробирає,

А тіло –для душі тюрма.

Любов у Дусі вся витає

Якщо впустить його сповна

А тіло й розум душу знає

Як чашу випиту до дна…

Любов в повазі розцвітає—

І—де людина не одна,

А щиро з ближнім разом дбає

Про світ—якому віддана.

Любов свій розум не шукає

Бо вище розуму вона

Нікого в поміч не гукає

Бо в  Всесвіті вона одна.

Любов у світі не вмирає

Бо не народжена вона

Любов ні з ким ні в що не грає

Лиш відданим вона дана.

    ***   ***   ***

Я десь пропав серед зірок

В яких формується майбутнє

Між ними,як й вони,--пророк—

Майбутнє в сутності відсутнє.

Лиш та зоря,що в серці ти

Не меркне ген на видноколі

Без твої сутності іти—

Іти в майбутнеє без долі…

Проходиш простір без орбіти

Ведеш крізь час в свої простори

Тебе у рамки не одіти,

А твоє серце—то притвори…

О вільна безіменна,зоре

Знайди мене серед зірок

І в галактичне,вільне поле

Хай поведе мене твій крок

Я не боюсь тебе згубити

Не зможеш й ти мене згубить

Мені,в тобі, в майбутнім жити

Тобі,в мені, навік світить!

    ***   ***   ***

Набігає тінь на тінь—

Заплітають морок

Розум скочується в лінь

Сорок раз по сорок.

Незвичайна суть тіней

В вираженні форми,

Не потрібно їм дверей

Вхід лиш для проформи…

Покривають Землю вмить

Лиш коли є світло,

А як світла не вловить—

Тіні—не розквітло…

Розум спить, як морок в нім

І немає світла—

В нім теплиться догми дім

Якщо тінь поблідла.

Тінь і Світло — гра у грі

Переливи суті

Хто внизу,а хто вгорі

Як обидві скуті?

    ***   ***   ***

Не ощасливлю я нікого

Якщо він сам того не хоче

Ні сильного,а ні слабкого

Хай навіть слово і пророче…

Не хочеш чути—і не чуєш

Не хочеш бачити—сліпий

Тоді на голках ти ночуєш

І в світлі ходиш—як чужий.

В знемозі хочеш розірвати

Якусь із ланок ланцюга,

Щоб свою карту розіграти

Та не дає тобі нудьга.

І застряє у горлі слово,

Що ним обіцянку даєш

Собі даєш його,самому

І в нім себе не впізнаєш.

Ти своє щастя проганяєш

Й мене від себе разом з ним

Якісь примари доганяєш

Свій світ розвіюєш як дим.

    ***   ***   ***

Я не прийшов лиш на годину

І не на день і не на рік,

Прийшов в велику цю родину

Щоб утвердився Божий Вік.

Я не прийшов,щоб спокусити

Прийшов,щоб спокій принести

І хочу  всіх людей просити

Інтриг і злоби не плести…

Навчитись просто вільно жити

Нічий не вкоротивши вік

Щоб в світі вільнім не тужити

За тим,що душу свою спік…

Люби в мені себе такого

Яким насправді ти і є—

В любові й пристрасті палкого

Бо в них лиш дійсність постає.

Не бійся в очі зазирнути

Пройти від них аж до душі

Щоб світ в собі перевернути

Себе знайти в височині!

    ***   ***   ***

Навіщо жінка носить тіло як прикрасу

Щоб спокушати ним чоловіків?

Чи  хоче світ завоювати зразу

Чоловіків не утвердивши для віків.

Чи може жінка вище свого тіла?

Їй,може,легше будь кому його віддать,

А може жінка досконаліша і вміла

У пошуку гармонії—не дивлячись  на стать.

Чи може жінка є носій Галактик—

Всесвітніх родів несучи процес—

В собі відтворюючи такт їх

Світи народжує—не дивлячись на секс…

Тоді навіщо жінці тіло як прикраса

Могла б вона в повазі з тілом жить

І не було б воно для жінки як проказа

Адже вона й без нього вміє мить вловить

Ту мить,в якій об’єднуються двоє,

Бо зародок несе,в собі, життя—

Спокус не треба—бо живуть у ній обоє

Минувшина…і майбуття!

    ***   ***   ***

Нікому місце не звільню

Земний свій шлях пройшовши

Бажання я задовільню

Себе в житті знайшовши…

Й бажання тих,що вже ідуть

Шляхом свободи духу

І тих котрі себе знайдуть

Єднанням зору слуху…

Я стану місцем не «пустим»

Їм стану за основу

Усім незвичним і простим

Усім—хто важить мову.

Хай починають шлях земний

Свій—не з «пустого» місця—

Нехай фундамент мій,міцний

Космічним стане вістрям.

Нехай народжують світи,

А не старі клонують

Хай чітко знають як іти—

Де Бог і Дух панують.

    ***   ***   ***

Вже сльози інші,не осінні,

Душевний мій порушать спокій

У боротьбі за світ—жорстокій

Знайду канони я незмінні

Ніхто не зможе припинити

Бурління крові в моїх венах

Проллюсь я нею в твоїх веснах

Щоби тобі сльози не лити.

Омита вся душа сльозою

Наповниться душею світу

Ти з нею повного розцвіту

Досягнеш—в єдності з собою

Якщо з собою то й зі мною

Бо кров у нас єдина,спільна

Істота ти і я й суспільна

Об’єднані ми кров’ю і судьбою.

Тож не ділитиму нікого

Канонізую нашу єдність

Наповню єдністю всю ємність

Щоб не було в сльозі гіркого.

    ***   ***   ***

Хочу  скачу

Хочу плачу

Хочу вгору

Хочу вниз

Знаю—я за все заплачу

Знаю—все це мій каприз…

Хочу люблю

Ненав`иджу 

Хочу дам…

Цьому не дам

Тихо «срок» земний відсиджу

Все,що моє не віддам…

Хочу бути

І не бути

Хочу бути добра

Й зла

Хочу цілий світ здобути

В злі любити і козла…

Все не зможеш врахувати—

Треба світ свій поміняти

    ***   ***   *** 

Навіщо в холоді жити?

Навіщо душею тужити?

Навіщо злобі служити—

Тоді вже краще не жити.

І підлість навіщо робити?

І заздрість навіщо ростити?

І серцем нудьгою пробитим

Не знаю чи можна простити.

Чи треба в довір’я вповзати?

Чи треба в безодню сповзати?

Чи треба когось впізнавати

Якщо вже нема що сказати?

Нема—чим себе оправдати

Нема—хто би міг сповідати

Нема кому й слова сказати

Не можна й себе упізнати…

Все можна,якщо без закону

І его пустив в оборону,

Якщо з себе пишеш ікону,

А смерті боїшся до скону.

    ***   ***   ***

Я хочу кинути камінчик

На гладь безмежну,непорушну

Щоб хвилі кола,концентричні

Пройшли по гладі не дворушно.

Відобразились,щоб,в безмежжі

Основи хвиль у діях світу

І кожна хвиля в безбережжі

Знайшла дорогу свою,світлу.

Хай в резонансі мої хвилі

Підсилюють творінь бажання

У Вічності,для серця милі—

Не ті,що з Вічності вигнання.

Нехай ніщо хвиль не поглине

Нехай пройдуть вони спокуси

Хай кожна хвиля вільно лине

І хай не прийде до розпусти…

Я хочу хвилі ті зібрати

Які вернулися до мене

Щоб знову камінь не кидати…

На гладь,що була вже до мене.

    ***   ***   ***

Забрали кохання і славу

Забрали батьків і дітей…

Мені об’явили облаву—

У догмі суспільних ідей.

В отару затиснути хочуть

Де страх і жорстокість—пастух

Чуття і відносини топчуть

Щоб дух особистості стух…

Їм горло стискає образа,

Що хтось не такий як вони

Вважають—любов це зараза

А люди—робочі воли.

В страху від життя-насолоди

Обпалюють душі вогнем

Шукають для сварки нагоди

Й існують одним лише днем…

Від Бога мене не забрати

Любов не спалити у злі—

Себе я зумію зібрати

Й не жити на вашому тлі!

    ***   ***   ***

Мене цікавить твоя думка

Про те,чи добре я пишу

І,чи римована задумка

Проходить сірості межу.

Чи значать щось рядки для тебе

Чи резонують у душі,

Чи в тебе є у них потреба,

А чи вони тобі чужі?..

Дай відповідь мені мовчанням

Ніякий знак не подавай—

Хай віра буде тим навчанням

Яким мій сумнів подолай…

Тоді зумію перелити

Всі рими  у мої рядки

З тобою сумнів пережити

Й зерно посіяти в грядки.

Хай знайде це зерно ту землю

Де твоя думка розцвіте…

Мабуть в своїй душі постелю—

Зерну—хай слово в ній росте!

    ***   ***   ***

Я дякую Богу за ласку,

Якою відкрив він мені

Засліплені очі, на частку

Мою—що у нім ми одні.

Нехай через мене проб’ється

Тоненький промінчик знання

Достатньо—і ним хай знайдеться

Та путь,що не йде навмання.

Хай Вічність мене не осудить

За шлях мій незнаний,земний

У Всесвіт—й нехай не остудить

Запал—у шуканні значний

Чужий чи знайомий я Богу…

У тому різниці нема

Вузеньку—лиш свою дорогу

Шукатиму—терні,сума…

Ітиму від рівня до рівня

Як лазер—спонтанно проллюсь

І Всесвіту стану я рівня

І з Вічністю не обійдусь!

    ***   ***   ***

Розгортаю обгортку планети

За Земную беруся я вісь

Насолоджуюсь см`аком «конфети»

Проникаюсь — і йду з нею в вись

І чим довше любую планету—

Розчиняє обох нас ефір

Бачу чітко космічну прикмету,

Що веде нас невпинно до зір…

Розлітаюсь з системою разом

По спіралі до краю пливу

Я пульсую Всесвітнім оргазмом

І у атом дорогу веду…

Невичерпність відчую собою

Закладу у собі сили суть,

Я в безмежжі—й планета зі мною

Ми в путі—це пора вже збагнуть.

Вічний путь,що веде нас у мандри

Через різні орбіти веде—

На шляху не потрібні скафандри

Бо по суті Я з світом одне.

    ***   ***   ***

До життя не прагну жадоби—

Любові шукаю до нього,

Не просто—любові подоби—

Себе—у любові усього.

Якщо,лиш,життя жадати

В страху будеш жити вічно,

Якщо ж хочеш Вічність пожати

Шукай—що в житті канонічно…

Канон—це Любов  вся від віку,

Канон—це в Людині злиття,

Це те,що дає чоловіку…

Жіноча частина життя.

     ***   ***   ***

Усміхнися до мене із Сонця

Усміхнися з повітря,з води

Відчини мені щирі віконця

Через них у свій світ поведи.

Із калюжі мені посміхнися

Посміхнися в вечірній Зорі—

Цим скажи ти мені: «Схаменися

Й подивись ,ким ти є угорі?»

Хай усмішка твоя незрадлива

Супроводжує моє життя,

Щоби підлість була неможлива

Щоб можливим було каяття.

З прагматичних полиць хай упаде

Все,що розум віками складав

Хай посиплеться все водопадом

Сила Знань—а не те що вгадав…

Посміхнуся я разом з тобою

Відведу сум-печаль із душі

Попрощаюсь навіки з журбою

Й ми не будемо  більше чужі.

     -***   ***   ***

Я виходжу на дорогу

І вдивляюся у даль

Чи покажеться з-за рогу

Дівчина—моя печаль.

Мій,без неї, світ не милий

Я,без неї,то не я

Серцем,розумом безсилий—

В ній моя уся рідня…

Розділив Бог половинки

Щоб змогли знайти себе,

Щоб любові дві жаринки

Розгорілися вогнем.

Тим вогнем,що зігріває,

Але може і спалить—

Хто з Любов’ю заграває

А не хоче нею жить.

Дівчино,моя печале

Не спали мене вогнем

Лиш зігрій,моя ти леле—

Разом ми Любов знайдем.

    ***   ***   ***

Простір розширяється…

Час стискається…

Простір стискається…

Час розширяється—

Разом незмінні вони…

Жінка дух  свій усмиряє—

Чоловік творче набуває…

Жінка в Вічності витає

Чоловік Всесвітом стає—

Разом незмінні вони.

Бог світи твор`ить

Дух — життям повн`ить…

Бог каже як жить

Дух живить цю мить—

Разом незмінні вони.

Істота подвійна людська

В людині істота одна

В повазі до тіла вона

Як сповнена духом сповна…

Вже зміни формує вона.

    ***   ***   ***

Мабуть не навчуся втрачати

Тих людей,що так щиро люблю

Хочу завжди я їх зустрічати—

Це в житті,у своєму,зроблю.

Буду йти я назустріч незгодам

Я загладжу всі гострі кути

Буду радий всіляким нагодам—

Щоби з ними щось спільне знайти.

Лиш тому,що для них не чужий я

Хоч не вірить багато хто в це

Знаю!Все,що для них вже прожив я

Було моїм терновим вінцем.

Не приймаю життя я як муку—

Тільки радість,щоб світу служить

Прожену із самотності скуку

Щоб життя всіх достойно прожить.

    ***   ***   ***

З життя старого свого

Я не візьму нікого

Нехай ідуть лиш ті,

Хто зовсім не прості

А в простоті складні

І з своїм «Я» одні.

Душі культури носії,

А не культури крадії.

Не буду з ними в змові

Лиш у простій розмові

Знайду я з ними тему

Щоб розв’язать дилему

Дійти,щоб,до одного—

В собі до дна самого

Щоби старе,складне

Ставало в дні—просте

Щоб в хаті не ховати

Ніщо..і не брехати

Знайти в тій хаті спокій

У однині глибокій.

    ***   ***   ***

Чому експлуатуєш ти красу

О жінко,мати світу

Візьми за кредо простоту

Нестимеш в світ просвіту.

Основу в пошук закладеш

І нових знань вершини

В житті земному віднайдеш

До них вузькі стежини

Весь світ до світла проведеш

Увесь,що в тьмі до нині

У майбуття з ним промайнеш

Щоб збутися годині…

Вже тій годині в котрій ти

Насправді Мати Світу

В котрій божественне знайти

Є Час—й кінець завіту…

Нема кому давати звіт—

У світі ти єдина…

Хай догорає в свічці гніт

Не твоя це провина…

     -***   ***   ***

Хай щастить тобі в хоромах

Хай щастить в палацах

Буду радий,що ти вдома,

Що в рідних пенатах..

Не знайшла в малому радість—

Хочеш більше мати

Не здолала свою заздрість

Гроші—твоя мати.

Ти розмінюєш таланти

В землю їх ховаєш

Не знайдеш в ній діаманти

Бо не там шукаєш.

Не у розумі,не в мові

Ти шукай наснаги—

В відповідності й у слові—

Дійдеш до поваги.

Поважатимеш ту землю,

Що душу тримає,

Що в ній слову мудро стелю,

Що зірок сягає.

    ***   ***   ***

Я не граю в театрі абсурду

Не глядач у театрі життя,

Прагну чути пораду я мудру,

Що від Бога іде—в відчуттях.

Перейматися часом не хочу,

Часом вирваним із небуття,

В ньому рваних емоцій не сточу—

Каяттям оживлю відчуття.

Хочу бути спокійним у серці

Послідовність тримати в душі,

Хочу легко прийняти від Смерті

Перехід—де немає межі!

У страху жити—просто не буду

Відберу в злості право на це

В сонмі істини місце здобуду

Це є мій—мій життєвий процес…

А в виставі абсурду хай грають

Ті,що знають лиш правду свою

Вони Істини в часі не взнають

Хай спішать—я від них відстаю!

    ***   ***   ***

Ти прагнеш щоб тебе чекали

В усіх місцях—куди приходиш ти?

Віддай себе—щоб всюди упізнали—

Тебе—як є… Зумій себе знайти…

Чекатимуть тебе моря і гори

Чекатимуть—провалля й височінь,

Чекатимуть незвідані простори,

Чекатимуть і світло й тінь.

Знайдеш себе у кожному понятті

Знайдеш себе у радості й біді

Знайдеш себе у всякому занятті

Знайдеш себе в багатстві й бідноті…

Лише віддай себе і морю й горам

Віддай себе й проваллю й вишині

Віддай себе незвіданим просторам

Собою будь на світлі і в тіні…

Тоді у кожному понятті будеш

В тобі вже буде радість і біда

В занятті всякому вершин здобудеш

Й багатством буде твоя біднота…

    ***   ***   ***

 Я випав з утроби Матері Світу

В магнітнеє поле Землі

Щоби в гравітації вчути совіту

Туди я упав—а чи ні?

Для чого у силі шукаю натхнення—

За мене важніша вона?

Чи може дає мені Боже знамення,

Чи править лиш світом одна?..

Знайду в собі силу,щоб слабість здолати

І силою буду вже я

Щоб сили стихій у собі об’єднати

В майбутнє нести всі знання…

Про сильне й слабке,що тримає устої,

Що Вічність на ньому стоїть

Щоб звести до думки одної,простої—

Чим спраглого тут напоїть?

Я дам йому пити з криничного поля

В якому знання всі живуть

Щоб була незнаною долі неволя

Щоб путь показала нам суть!

    ***   ***   ***

Окуляри на носі в кота

Він муркоче зовсім неспроста

Муркотінням достукатись хоче

До сердець—муркотіння у нього пророче…

Спину вигне в дугу лиш злегка—

Значить в хаті коту—все краса.

А якщо вона вигином вниз

Не любов—в хаті жінчин каприз.

Якщо кіт лежить скручений в бублик

Значить в хаті панує лиш рублик,

А як лапки простягне вздовж тіла

Значить хата й до творчості вміла.

Котик місце знайде нездорове

З нього зніме енергій покрови

Потім з лапок позлизує зняте

Перетравить—і вийде прокляте..

Ще багато у котика чарів—

Щоб гаразд у хатині не змалів

Ти за котиком пильно слідкуй—

Обігрій,приголуб,нагодуй.

     -***   ***   ***-

Вдивляюся думками у віки

Відчути відповіді хочу щирі

Чи може не відчую їх поки

Не відповім на запитання нині?..

Як поважати вечір,ранок

Як прокидатися і бачити росу

Як відчувати,вийшовши на ганок

Яку день новий принесе красу?

Як цінувати кожний подих

Як відчувати серцем ритм життя

Як знати і віддати кожен подвиг

За сьогодення—щоб родилось майбуття

Як не спаплюжити устояні канони

Як викорінити ними корінь зла

Як ними подолати перепони

Які Історія з віків нам принесла…

Багато ще питань у сьогоденні

На них зумію відповіді дати

Якщо минувшини проблеми злободенні

Як істину я буду розглядати!

    ***   ***   ***

Де моя  свобода

Крила легко склала

Під твого підбора

Й там навік застряла?

Вирватись не може…

А може не хоче—

Там їй краще ложе

Ніж серце дівоче.

З під  підбору легше

Світ спостерігати

Там не треба легкі

Творчим надихати

Та й вину там ,знизу

Менше відчуваєш

Створену репризу

Собою заграєш…

Не рви крила волі

З під, жінки підбору—

Візьми віжки долі,

А не грай в ній втору.

    -***   ***   ***

Я не займаюсь плагіатом

Я концентровано пишу

Не буду я дегенератом,

Ніякий титул не ношу

Так стелиться як відчуваю

Як ллється прямо із душі

Думки «чужі» не проганяю

Й стають вони вже не чужі.

Я не боюсь як критикують

Хай «пропісочують» мене,

В природі воду так фільтрують

І я так хочу—все мине.

Залишиться лиш те ,що моє,

Що-- не відняти й не додати

Зіллються у душі обоє

Це мої Я —  їх не продати.

Я запишу думки,що чую

Вони ідуть для нас з висот

Я з ними днюю і ночую

Для них не буду я «сексот».

     ***   ***   ***

Прошу я від Бога роботи

Яку зможу серцем робити

Яка всі земнії турботи

Зуміє навіки розбити.

Її буду чесно робити

Вона буде моїм єством

Зумію я нею зробити—

Щоб кожен постав божеством.

Робив,щоби,кроки назустріч

Усякий,хто з Богом живе

Назустріч собі—і в цьому річ—

Тоді справжній світ оживе.

В лице посміхнутися смерті

Зумів—хто боявся її

Думки щоби стали відверті

І совість щоб вийшла з тіні…

Покликав би й я до роботи

Усіх—хто не байдужим став

Усіх—хто творити не проти

Себе—та й і тих хто відстав.

    ***   ***   ***

У долі своїй

Долю світу шукай

Недолю розвій

Доленосним ставай

В собі об’єднай

Все, що Всесвіт несе

Себе розпізнай

Ти і Всесвіт—це все…

Як,лиш,доля твоя—

Ти нізвідки ідеш

В егоїзмі сім’я—

У нік`уди підеш…

Якщо в долі твоїй

Ти для Людства живеш

То для Вічності свій

З неї в неї ідеш!

     ***   ***   ***

Я формую життя каяттям

Віддаю його все—відчуттям

Промайне—як у Вічності мить

Я зумію цю мить уловить.

Зможу в миті пройти до злиття

Вмить повагу відчуть до життя

Розібратися—у почуттях

Перед смертю долаючи страх…

Відійде мить життя немов сон

Тож не буду для миті—гарсон

Я хазяїном стану в ту мить

Як зумію життя я творить.

З митей-бусинок зшию гердан

В оберіг—нехай щезне обман

Миті,з стуком у серце впущу

Їх у душу-гніздечко вмощу

Хай з душі не біжать відчуття

Хай у норму прийде каяття

Я зіллюся із миттю в ту мить

Як Життя зможу з Смерті зродить!

    ***   ***   ***

Хотів би я час зупинити

Щоб світ роздивитися вповні

Галоп грошовий припинити

Любов цінувати не ззовні…

Хотів би я час зупинити

Щоб зменшити Всесвіту біль

В житті гідно все відродити

Не втративши шлях свій і ціль…

Хотів би я час зупинити

Зібравши до купи свій рід

Щоб в ньому наразі створити

Все те чим живе духу плід…

Хотів би я час зупинити

Щоб в нім наздогнали ту мить

Усі хто не хочуть лиш нити,

А хочуть мінятись й творить…

Хотів би я час зупинити

Щоб разом із ним далі йти

Щоб в ньому себе відтворити

І в ближньому Бога знайти!..

    ***   ***   ***

Не прагну вічного життя у тілі

Бо не воно мене,а я його несу

Одними буть повинні з тілом цілі

Тоді в Житті,у вічнім не засну…

Як дух пройдусь по різних рівнях-сферах

Якими у веселці манить вічнеє життя

У всіх іоно- й стратосферах

Відбудеться з життям моє злиття.

Навчуся направлять взаємодії,

Що кличуть їх і сильні і слабкі

Щоби навчитись відтворить події в дії

Щоби відносини не були вже ламкі…

Я силу гравітації відточу

У електричному й магнітному полях зійдусь

До сили потягу до Бога—не доточу

Нічого! Лиш з собою там знайдусь

Вберу себе в Інформаційне поле

В якому хвилі творять чудеса

І станеш вся пізнаною,ти,доле

З тобою створю нові небеса.

    ***   ***   ***

Дві жінки у житті мужчини

Грають роль неймовірно велику

Це матуся—основа родини

І дружина—лик Божого лику.

Якщо перша приводить досвіту

Вигодовує,пестить,леліє—

Інша з нього потребує звіту

Чим душа його тут пломеніє.

В жінки першої—власність дитина

І тому відпустить її важко—

В жінки іншої—власність мужчина

І привласнить мужчину не важко.

Перша жінка любов відчуває—

Бо дитина приходить від Бога

Жінка друга Любові шукає—

Через жінку до Бога дорога…

І навіщо жінки роздирають

Шлях мужчини до себе самого

Чи не краще,якщо об’єднають

Творчий шлях молодого й нового.

     ***   ***   ***

Живете в своїх хатах

Культивуючи зло й страх

Хай знайде уже свій дах

В вашім домі миру птах

Хай зів’є гніздо з емоцій

Відкладе яєць сім порцій

Птах який зійшов з небес

Щоб дух Божий в Вас воскрес

Не баріться бути нові

У незнаній ще Любові

Хай у цій новій обнові

Сила серця ллється в слові

А Ваш путь безпечно в’ється

Хай мета до Вас сміється

Щоб зло й страх здолать зуміли

Й місце гідності посіли

Знаю!Це мої бажання

З ними звечора до рання

Не втомлюся від чекання—

Все здійсниться…Вже світання!

    -***   ***   ***

Чи не в страху я весь

Якщо доказую,що я живий

Чи може духом я слабкий

Якщо живу не десь!

Де! В чому моя вісь

Якщо не по закону рух

Якщо я сам собі не друг

То заздрість мене з’їсть…

Чому не дивлюсь в свої очі

Якщо вже сильний Я,

А світ увесь—моя сім’я,

А на душі не ночі.

Чому ховаю я слова

Якщо на серці не таємно,

А видимо і всім приємно

З словами вже живуть діла.

Чому боюсь своєї суті

Якщо на вірному путі

Якщо мої і ці і ті—

Усі—до тіла не прикуті.

    ***   ***   ***

Розбуди мене горлице сиза

З дзьобу гілку оливи віддай

Хай спаде з душі чорная риза

Щоб душа підійнялася в рай.

Хай ковчег мій знайде уже Землю

На яку твердо стане нога

На якій всі живуть,а не дремлють

На якій не з’їдає нудьга

На якій розцвітають під Сонцем

У оливковій славі сади

І під Місяцем знайдуть віконце

Сонця сяйво впустити в суди…

Відпусти ,сіра горлице,душу

Білий голуб її забере

Не зґвалтую її і не змушу—

Хай свій шлях лиш сама обере…

Я прокинусь,з душею полину

В вишину,без початку й кінця

Тебе,рідная Земле ,покину

Щоб сягнути творіння вінця!

    ***   ***   ***

Якщо ти пишеш вірш

                  Послухай своє серце

Якщо читаєш вірш

                  То слухай слухача

А чи знайде віршоване

                  Із мудрості глибин джерельце

В душі людській

                  Себе,як справжнього «врача»

Поезія у римах—

                  Це як лік від Бога

Який засвідчує гармонію

                  І в тілі і в душі

Веде того хто слухає

                  До райського порога

І виліковує без сумніву

                  Від справжньої парші.

Тому не може вірш

                  Якусь там вартість мати

Бо він із Божих уст

                  І прямо в душу йде

А ти,поете, безсумнівно

                  Маєш вже сказати

Сказати слово—так як є—

                  Слухач його знайде.

      ***   ***   ***

Надломлений крик

У проханні до Бога

Звук видиху ритм

Серце терня дорога

У сумнівах вся

Тчеш мелодії душ

Болі смирна вівця

Граєш догмі ти туш

В слові правда гірка

Труїть творить обман

Пісня ллється струнка

Щоби щез тлум- дурман…

В звуках рими ти є

 Лише очі ще сплять

Пісня—щастя твоє

В ній твоя благодать…

Встань прокинься смійся

Сумніви відкинь

Сам себе не бійся

З догми в світ полинь.

    ***   ***   ***

Навіщо словом граєшся,людино

Чи йде воно не в серце з висоти

Чи з ритмами душі те слово не єдино,

А слово твоє не зовсім є ти?

Вдягаєш ,музо,слово в ритми грою,

Боїшся зболено сказати слово: так

Не хочеш бути для життя сама собою

Лиш хочеш ти з собою віднайти контакт

Живи!Ти є промінчик світла в тьмі

Твори!Бо творчість твоя—то є ти

Гори!І не згориш ніколи ти в пітьмі

Бери!Від Бога слово й наведи мости…

Хай пісня в г`орі не звучить ніколи

Торкнися втомленими пальцями струни

Знайди своїй душі шляхи покори

І хай ніколи слово не знайде труни

Хай воскресає світлом в душах тих

Хто ще до себе геть не збайдужілий

У всіх відкритих,добрих і простих—

Щоб Божі істини горіли—не жевріли!

     ----******----

Світ споглядай очима

І двоє вух відкрий,

А все,що за плечима

Як істину—закрий.

Йди за собою сміло

Як є за ким іти

І втілюй слово в діло

Бо слово—то є ти

На землю твердо ноги

Клади—і не впадеш

Незвідані дороги

Без сумніву знайдеш

А з серця болі знімеш

Як з уст злетять слова

Які вже не відніме

Від серця голова

Живи відкрито вільно

Бо в насолоді вся

Сприймай життя довільно

Твори! Не будь вівця.

    ***   ***   ***

Не бійся творити майбутнє

Якщо у собі розібрався

Майбутнє твоє—самобутнє

Якщо ти у Вічність зібрався

Незнані дороги відкриєш

Якщо за душею не камінь

Таланти свої не зариєш—

Запалиш з них факелу пломінь

Освітиш дорогу прозрілим

Щоб стежки знаходили свої

Й зерном розсипались дозрілим

Не в камінь,а в вічні сувої.

Зламаєш печаті таємні

Щоб в темряві міг не блукати

Думки твої з Богом взаємні

Зумів на кінець відшукати.

Хай серце твоє запалає

Хай буде Любові поривом

Минуле тебе упізнає

І буде—в Майбутнє проривом.

     -***   ***   ***

Я чужинку взяв до хати

Щоб її життя пізнати,

А вона пухнасте диво—

Почала мене вивчати.

З нею клопоту багато:

Там вона не хоче спати,

Те вона не хоче їсти,

Лише те,що знає,знати

В кожний кутик зазирає

Під постелі залізає

Ніби хоче цим сказати,

Що вона про все все знає

Умивається—де хоче

Та при цьому ще й муркоче

Цей з хвостом пухкий клубочок

Мов дитя мале,пророче…

Я і сам хотів би знати

Що шукати,куди стати

Де заспати,скільки з’їсти

І так само…вільним стати.

    ***   ***   ***

Я побудую світ мужчин

В якому жінка головна

З реальних,в дійсності, картин

Які насправді є дива.

У світі тім мужчина справжній

Вже буде знати,що робить

А жінка,як коректор давній

Підкаже—як би те зробить.

Краса мужчини буде в ділі

Щоб Мужність в ньому ожила

Краса жіноча буде й в тілі

Щоби Жіночість розцвіла…

Нехай формують незалежно

І жінка й чоловік свій світ—

В повазі як тому належно

Проявлять у потомстві цвіт…

Вважаю я той світ мужчини

З жіночим є один в один

Щоб об’єднались половини

В Людині—як злиття родин.

    ***   ***   ***

На пелюсткові лілії

Пишу тобі зізнання

На пелюсткові білої

Як чистеє кохання…

Хоч пелюстки не вічнії

Але слова промовлені

Окрилені—і в Вічності

Коханням мов примовлені

Ти з ароматом лілії

Вдихни Любові подихи

Мої зізнання смілії

Ти не прийми за подвиги

Адже любов до тебе є

У серденьку захована

Словами сила духу ллє

Нічим вже не прихована

Прийми зізнання щирії

Впусти у сеце вільнеє

Хай з птахами у вирії

Летить у Небо Вічнеє.