*** *** ***
Людина є по суті рівна богу
Людина є по суті рівна богу
Не в тілі, а у
помислах, думках
Якщо проторює до себе
шлях-дорогу
Долаючи в душі
тваринний страх.
Не утотожнення — повага
у свободі
Не рівня, а одне
живе єство —
Щоденна насолода у
роботі
Людину піднімає — і
дає родство…
Родство з усіми
силами природи,
Із суттю явищ і
усіх речей —
Тоді нема потреби в
пошуку породи
І сльози не течуть
із піднятих очей…
Але тоді береш
відповідальність
За тих, хто в тебе
вірить, береже
Не можеш змінювати
Вічності тональність,
Для Всесвіту ти будеш
протеже…
Людино — не
страшись своєї суті
Стань вільною для
Бога у собі
Звільни пориви Духу
Часом скуті
Знайди себе у
істинній мольбі.
----****----
Біла повінь землю вкрила
Землю в біле одягла
Спомин принесла на
крилах…
З світу духів сіла
мла.
Нагадала в біле
вбрана,
Що забілить
рівність все,
Заживе на серці рана
Й серце в Вічність
понесе.
А по білім сяйві
душу
Так розстелить як покров
Вкриє небо ,море,
сушу
Ввіллє в душу Божу кров…
Засіяє кров з душею
В часі зморшки
згладить всі
В сонмі ангелів — своєю
Стане на своїй осі
З середини все і
ззовні
Стане знаним та
близьким,
Місяць молодий і
вповні
Розчарує всі казки.
----****----
Ти, Єва чи Лілліт?
Питаю я творця…
Приземлення?..
Політ?...
У котрій жінці я…
Чи з глини я
прийшов
І Євою ожив?..
Через Лілліт
знайшов
Усе — чим Всесвіт
жив…
Шукаю себе в них,
А може їх в собі
Щоб творчий потяг
стих
Й віддатися тобі?
Відкрий для них
мене
І їх в мені обох
Хай сумнів вже мине
В одній хай бачу
двох.
Бо стопи на Землі
Все інше в небесах
Не хочу жить в імлі
Відкину сумнів й
страх.
----****----
Вийми тернину з
холодного серця
Хай кров по ньому
тече
Щоб гнів у ньому
назавжди істерся
Щоб було білим
плече…
Вийми тернину з
холодного серця
Хай в ньому ритми
звучать
Щоб спокій світу у
ньому не стерся
Щоб з уст ізняти
печать…
Вийми тернину з
холодного серця
Хай прийме дзвони
церков
Щоб не судив світ
пекучості перця,
Щоб збудував свій
альков…
Вийми тернину з
холодного серця
Хай з ним зіллється
ввесь світ
Щоб вже цей світ у
безмежжя простерся
Щоб, на кінець,
світ розквіт…
Бийся без терня
гаряче серце
Хай в тебе ввійде
любов
Будь для маленьких
сердечок джерельцем
Стань серцем світу
ізнов.
----****---
Ти прагнеш
справжнього потомства
Із тіла тіло
відродивши?..
Не прагни з
Вічністю знайомства
Свій дух собі не
покоривши.
Невже, вважаєш — сила
тіла
Сильніша буде в
тілі вставши,
Чи вирішила,--що
вціліла
Себе, тут, духу не
віддавши.
Потомство справжнє
може бути
Коли на серці є
смиренність,
Коли є сила не
забути
Події —у яких
знаменність.
Щоб у потомстві відтворитись
Не проявляй до Бога
впертість —
У ньому треба
народитись
Знайти пошану мир,
відвертість…
Постій! Без віри
спроби марні…
Повір! В житті нема
чернетки,
Потуги тіла всі
примарні
Якщо ідеш шляхом
кокетки!
----****---
Я нового нічого не
зробив…
Не збудував нової
хати
Легких грошей не
заробив
Не вмів від осуду
тікати
Я сад дерев не
посадив
Не досягнув вершин
в кар’єрі
Нічим батькам не
догодив
Не взяв я участі в
прем’єрі
Не став я фізиком
значним
У спорті не досяг
рекордів
Не визначив, що йде
за чим
Не бачив світу у
погорді…
Не став для стада
світу «свій»
Не вивчився зади
лизати
Залишився — хлопчак-розвій
Не зміг я
кишеньковим стати…
Я зміг побачити
себе
Через Любов до
всього світу
Сягнути глибини
небес
В Всевишнього
здобуть освіту!
----****----
Я десь є між чорним
і білим
Я десь межи злом і
добром
Я десь між
нестиглим і зрілим
Я десь між Петром і
Павлом…
Мої уже чорні і
білі
Мої уже зло і добро
Мої і нестиглі і
зрілі
Уже я Петро і
Павло…
Закінчення в чорнім
— це біле
Закінчення в злобі —
добро
Стає недозріле — дозрілим
Петро вже такий як
Павло…
Я є і у чорнім і в
білім
Я є і не зло й не
добро
Вся сила незрілого
в зрілім
Петрові натхненник
Павло…
Справляюсь із
чорним і з білим
Справляюсь зі злом
і з добром
У Вічність іду вже
дозрілим
Не рвусь між Петром
і Павлом.
----****----
Я зібрала би тебе
В біленький
клубочок
Я би ніжила тебе
Ніби мій
синочок
Надихала б я тебе
На незнані
справи
Стерегла би я тебе
Від життя-
отрави
Цінувала б я тебе
Як життя
цінують
Цілувала б я тебе
Як дитя
цілують
Виглядала б я тебе
Як би йшов
додому
Ніжно б гладила
тебе
Щоби
зняти втому
Розуміла б я тебе
Хоч би і
неволив
Народила б я тебе
…Як би ти
дозволив…
----****----
Я неволити душу не
мушу
Сльози муки
душевної зсушу.
Мушу світ пізнавати
в коханні
Щоб Любовю
світитись в єднанні…
Плоди знань я із
дерева вкушу
Пелену небуття з
себе струшу
І не буду блукати в
шуканні
Бо путі пізнання — уже
знані..
Відпущу ч душевні
пориви
Щоб загоїти рани,
розриви
Щоб здоровим і
цілим постати
Не тримати, щоб
світ супостатом.
І емоцій приливи й
відпливи
В душі хай не
роблять розриви,
Хай загоюють рани
душевні
Щоб дні більш не
були плачевні…
Піду сміло на
зустріч до смерті
В мене з нею
рахунки відверті
Адже вільна душа не
вмирає
Її Всесвіт у себе
вбирає.
----****----
Іду! Попереду
нікого нема….
Позаду життя
Ти —є Я
І щезла тюрма. Прозріння!
І тиша німа
Лиш в серці сімя
Ти —є Я
Скінчилась зима. Симфонія!
В душі з усіма
І в гармонії вся
Ти —є Я
Розступилась пітьма.
Смирення!
Втому зніма
В ньому лінія дня
Ти —є Я
Світ мене обійма. Мета!
Смерть-кума
Вже не владна над «Я»
Ти —є Я…
І позаду нікого
нема!
----****----
Дано тобі тіло — щоб
Бога пізнати
Партнер у житті — щоб
себе розпізнати
Дана тобі хата, щоб
в ній тобі жити
І місто, щоб в
ньому достатку нажити
Дана і країна, щоб
рис характерних
Набув в ній у силі
і став — характерник
У тебе є місце і
свій континент
Щоб заселив його
твій контингент.
Дана і Земля вся,
як твоя планета
Щоб власності зняти
нелегкі тенета.
Система,вся,
Сонячна також є твоя
Щоб в ній
проявилося стійкості воля
Весь Всесвіт є
твоїм в безкрайнім безмежжі
Щоб в ньому були всі
думки незалежні….
Не бійся іти у
безмежні простори
В яких не
відкриється скринька Пандори
Де слово «свобода»
не треба вживати
Бо вільним не можна
від вільності стати
Навчися і атом
малий поважати
Бо й в ньому є
ключик до нової хати.
----****----
Хочеш все на світі
мати?
Може дати тобі мати
Хочеш все на світі
знати?
То научить тебе
мати
Хочеш сам себе
пізнати?
Допоможе тобі мати
Хочеш щастя
упіймати?
Серце май---як має
мати
Хочеш суть речей
сприймати?
Слухай,що шепоче
мати
Хочеш тлум з душі
прибрати?
Все роби, що каже
мати
Хочеш від життя
відплати?
Світ сприймай як
бачить мати
Хочеш всю Лобов
ввібрати?
Вчись любить — як
любить мати
Хочеш мужнім,
сильним стати?
Вір словам, що каже
мати
Хочеш жінку
справжню мати
Вір -- дружина
також мати.
----****----
Ми вішаєм мішень на себе
Із емоційних кіл
Снуємо всюди — треба
чи не треба
Наповнені уявних
діл.
Життя пускає дії-стріли
Без похотей-бажань —
Щоби в емоціях
дозріли,
Здобули силу знань.
Мабуть ми для
емоцій цілі
В серцях свідомо
віддаєм
Щоб стріли чорні й
стріли білі
Нас убивали — відчаєм…
Якщо б ми не вішали
мішені
Не було би уже
війни
І відчуття —в ділах
знаменні
Покинули б всі сни.
Навіщо прагнуть
жить мішенню?
Не краще буть
творцем
Пізнать суть кореня
жен-шеню
Вловить життя
живцем.
----****---
Без любові жінка
гине
Так вже створена
вона
До любові серцем
лине
Бо не в силі буть
одна.
Сум-печаль з душі не
може
Зняти й скинути
сама
Бо вона — сімнйне
ложе,
Бо вона й сума й
тюрма.
Існувати і снувати
Важче ніж мужчині
їй
Без любові
збудувати
Храм життя не може
свій…
Без любові жінка
лине
До безодні кожну
мить
З нею в істину
порине —
Лише в ній життя
горить.
Без любові жінка
гине
Бо вона--- сама
любов
Світла світ вона
покине
Як до Бога прийде
знов.
----****----
Вистелюю Час я
словами
І з ним в майбутнє піду
Щоб в нього
ввійшовши ділами
В майбутнє не
внести біду.
Слова мов ті
блискавки-миті
Спалахують, палять,
горять
Всі формою ,змістом
налиті —
Від них їхню суть
не вітнять.
Слова мов місточки
на річці,
Що зв’язують два
береги
Мов полум’я й
гніт,що на свічці
Словам вже горіть
до снаги.
До чого б не йшов
або прагнув —
Зі словом не важко
прийду,
З вулкана я випю
всю магму
До серця Землі путь
знайду.
Словами,в
житті,миті злиті
Словами — в
прийдешнє ідеш
Словами всі душі
налиті
Словами, що тчеш,те
й зітчеш!
----****----
Не вчила мене моя
мати
На горі щастя
будувати —
А справжніх
почуттів шукати
Учила мене моя
мати.
Учила мужа поважати
Себе у ньому
пізнавати
У серце щиреє
впускати,
Щоб діти вчились
поважати.
Учила страви
готувати
Сімю учила годувати
Щоб чоловіка
вивільняти —
Для творчості
підготувати.
Учила мати
рукоділлю
Й збирати — що не
їсться міллю
І для землі щоб
була сіллю
Щоб поважала
породіллю…
А ще казала мені
мати
Людину в жінці
відшукати
Сама собою в волі
стати
Щоб батька й мужа в
сині взнати.
----****---
Добрими,спокійними
очима
Споглядаєш, батьку,
мої дії
Все,що в мене за
плечима
Й все — на що мої
надії.
Мудро, безсловесно
направляєш
Помисли мої і
вчинки
У житті моєму
представляєш
Всі незвідані іще
стежинки.
Я з тобою сміло у
майбутнє
Мчу, лечу зі
спокоєм на серці
Адже кожне слово
твоє путнє
І не може привести
до смерті.
Кожен порух, як і
бездіяльність
Є спонукою до
творчих злетів
Лиш з тобою повна
солідарність
Переможе світ
апологетів…
Я з тобою,батьку,
одне ціле
Не розділять нас ні
час, а ні простори
Ти повір, що серце
моє сміле
Поведе мене в
високі гори.
----****----
Кісточка… Ще
кісточка…
А в руках коса
В білому невісточка
—
Де ж її душа?
Стала біля ніг моїх
Косу піднесла
Страх мій підняла
на сміх
Подих понесла…
Потім відступила в
тінь
Мовчки, без слівця
Чи мене забрати
лінь?..
Може я вівця?..
Ні не безсловесний
я
Ні не без душі —
Просто не прийде за
дня
Та, що йде вночі.
Мабуть непідвладний
їй
Як для світу вмер
Став для
неї,мабуть, свій,
Пам'ять її стер.
----****----
Щоби Бога осягнути
Треба сином божим
стати
Неба,свого,
досягнути
В дусі божому
постати.
Обєднай дух,душу й тіло
Не шукай знамень
ніяких,
А знайди для себе
діло
З ним не буде дум
двояких.
І лицем до себе
сміло
В справі віри
повернися,
Щоб зумів ,невдовзі
вміло
Вже по божому
вестися…
Знаю — випускаю
джина,
Що захований був у
пляшці.
Для мужчини джин — дружина
З нею Бог уже не в
сплячці…
Пробудись від сну
нарешті,
Син вже має спадок в Бозі
Не доводь ніякій
решті,
Що на правильній
дорозі.
----****----
Народжуєшся…Їж і
спиш…
І тягнеш життєву
лямку,
Якщо до себе не
спішиш
Тільцем залишишся
до ранку…
Якщо вже трохи щось
пізнав
Почне рости у тебе
грива
Захочеш — щоб тобі
хтось звіра гнав
У Леві суть твоя
ігрива.
Як тільки глянеш в
небеса
Захочеш знань
розправить крила
Побачиш зверху
чудеса
Яку Орлу вся синь
відкрила…
Живуть Тілець,Лев і
Орел
В людській подобі
як знамено
Щоби з божественних
джерел
Постав в Людині
достеменно.
Так будь по суті
світу син
Вдягни Божественну
подобу
Сягни,нарешті,
знань вершин
Вернись в духовную
утробу.
----****----
Ти в моєму серці
,моя Музо
Ти розливаєш кров
по тілу
І для душі ти не
«обуза»
Бо й чорну душу
бачиш — білу.
Не хочеш нищить
негативу
Бо не по тобі ця
задача,
А в негативі — позитиву
—
Твій пошук, твоя
справжня вдача.
Ти не приходиш і
відходиш,
Завжди в мені уся
присутня
І творчі задуми
знаходиш
В моїй душі — коли
й не путня.
Насилля,Музо, не
приймаєш
Все творче йде по
божій волі
Нікого в путах не
приймаєш —
Хай сам шукає свої
долі.
Живи в мені і будь
собою
Наповнюй кожную
клітинку
Щоби зіллявся я з
судьбою
Й намалював життя
картинку.
----****----
Бабусині ікони…
Стоять як свідки
часу
Щоб родові закони
Не стерлися дочасу.
Безмовні свідки
всього,
Чим дихала родина
І,що взялося,
звідки
Хай знає ця година.
У памяті потомків
Хай вдячність
відкладеться
Хай на листі
пожовклім
Нам заповіт
складеться.
Щоб настанови роду
Ішли з законом
божим
Щоб рід шукав свій
розум
Щоб був для людства
гожим…
Не стерти б память
роду —
Здійснити заповіт…
Знайти б душевну
вроду —
Хай гарним буде
світ…
----****----
Хай рід мій
Проклятий до
сьомого коліна…
Внесу я вклад свій
В очищення гріхів
І вірю,що
відбудеться заміна
Гріхів — на досвіди
віків…
Зніму прокляття
Силою молитви-дії
Знайду заняття
У якому сили зла
Не матимуть вже на життя
надії,
А рід мій виконає роль
посла
Посла невичерпної
долі
Яку той рід
назначив сам собі
Пішовши проти
батьківської волі,
Той рід зовсім
ослаб
В невдячній
боротьбі…
Але не житиме як
раб…
----****----
Я до зради
відношуся ревно
Мирно з нею не можу
прожить
З нею буду боротись
напевно
Доки серце лиш буде
тужть.
Не впущу її в свої
обійми
Хай живе вона в
підлих людцях,
Що прокручують в
головах фільми
Щоб здолати
тваринний свій страх.
Не знайду їй ніде
оправдання
Ні у тілі й тим
паче в душі
Не повірю в високі
завдання
Адже зради путі — манівці.
З нею я не веду
перемовин
Бо підвалини зради —
це яд,
Що отруює щирість
домовин
Зрадиш — станеш із
мертвими в ряд.
Знаю! Кількості в
зради немає
Оправдань,що це
образ обра”з
Зрада в душах
слабинку шукає…
Адже зрадити можна
лиш раз.
----****----
Спокуса жінкою — останній
крок
До Бога
Якщо зробив цей
крок
Відкриється дорога
До таємниць — яких
уже
Немає
І все,що пізнаєш
уже живе,
А не дрімає…
Спокуса жінкою — це
найприємніше
Найважче
Якщо
пройшов—відкриєш потаємне
І звучаще
І задзвенить весь
Всесвіт
У безмовї
Здійсниться заповіт
Крізь серце — в
безголовї…
Знайти цей шлях не
всякому
Вдається
Йдеш по путі
двоякому
Єдиний лиш
здається…
----****----
Без тебе світ — пустеля,
А я в ньому ніхто.
В тобі моя оселя —
Але тобі то що?
В тобі тобою жити
Я не знайду нагоди…
І хочу все забути
Блаженство й
насолоди…
Коли ідеш від мене
Затьмарюється розум
—
Моє життя знаменне
Як ти приходиш
знову.
Якщо б ми були
разом
Всі насолоди світу
Відчули б ми
відразу
І не складали б
звіту…
Життя — це насолода
Але це й творчий
звіт
Й піднятися нагода
У свій,у справжній,
світ.
----****----
Заповни мною всі
тяжкі хвилини
Душі пустоти
затушуй
Хай пролетять
самотності години
В чеканні щастя не
сумуй.
Не проливай сльози
даремно
Повільно дім свій
побудуй
Я твій фундамент — достеменно
У домі тім живи й
пильнуй.
Прийму я шлях твій —
якщо щирий
Якщо не щирий — підскажу
Адже ти плід ще не
дозрілий
І рвать його я не
спішу...
Забудь,що був такий
на світі
Якщо заповнить кров
любов
І розцвітай у
справжнім цвіті
Заповнюй світ…не
мною знов.
Я не втомлюся в
чеканні
В любові вибору
нема
Зберуся з силою в
коханні
І рухне сумнівів
тюрма.
----****----
Якщо настроїшся не
хвилі певну частоту
Зумієш те,чого не
бачать інші прочитати,
Побачиш ясно всю
світобудови суть-красу
Та навіть чітко
серце світу розпізнати…
Відчуй її в
безмежних трелях соловя,
Відчуй у легкім
шелестінні вітру,
Відчуй в єднанні
слова «Ти» і «Я»,
Відчуй — коли
читаєш кольорів палітру.
Не сумнівайся —з ритмом світу резонуй
Сприймай невдачі як
уроки Бога
Себе,всього, ти
людству подаруй
І стане твоє Я для
Вічності підмога.
----****----
Мені не потрібні
страждання
Щоб лилося римописання
Не збурюють слово
емоції
Рядочків римованих
лоції…
Повинні рядки
проливатися,
А не через тлум
прориватися
Вони не «пацанські
полюції»
Не жертви вони
революції.
Не зв’язані рими
ланцами
Не стиснуті міцно
устами
Не родяться в стані
прострації —
Душевні вони
еманації.
Вони душі й знань
симбіози
Божественні
апофеози
Ні расі належать ні
нації
Від світу не ждуть
апеляції.
Поети шлють світу
прогнози
Мов Зевсові
блискавки й грози
Не їхня мета — прокламації,
Абстракції і
декларації.
----****----
Я навчив би тебе
Поважати людей
Незалежно від сану
Та їхні ідей.
Я навчив би тебе
Поважати світи
Бо вселенські світи
То мости — то є ти.
Я навчив би тебе
Бути тим ким ти є
Тільки так зможеш
ти
Щось зробити своє.
Я навчив би тебе
Знак енергій мінять
Щоб ти зміг на
кінець
Сином Всесвіту стать
Я навчив би тебе
Себе в Бозі знайти…
Адже Вічність
кричить
Бог в тобі, ним є ти.
----****----
Я провалюся в
пітьму,
В пітьму своїх
сентенцій
Якщо когось візьму
Під дах своїх
преференцій…
Чи буде-- Істота
людська,
Чи Жінка ,чи навіть
Мужчина
Дорога все рівно
слизька
Якщо в силі знань —
не Людина.
Нікого в пітьму не
зведу
Якщо по всесвітніх
законах
У Вічність себе
поведу —
Не натовп в
стандартних колонах.
Хай в кожній істоті
людській
Постане Мужчина чи
Жінка
І хай знайде шлях
кожен свій —
Не в натовпі лю”дська
стежина
І Жінка й Мужчина в
Людині
Гармонію мають
знайти
І зміниться в
корені нині
Весь світ —й зможе
в рай увійти.
----****----
«Бог знає кого
мітить»
Сонце просто так не
світить
Дощ для всіх паде
Так життя іде.
Все під Богом
проростає
Кожен місце своє
знає —
Місце для Людини де?
Всюди і ніде!
Де ж тоді людині
жити
І кому в житті
служити?
З чим цей світ
пройде?
Де себе знайде?..
Мабуть в сонці яке
світить
Свого часу жде
І в дощі,що землю
мітить
Там де упаде…
Знаю-- всі земні
знамення
Мудро Бог веде
В них проходить
повсякдення
Тих хто вгору йде.
----****----
Що новий день мені
несе?..
Лиш повний позитив,
Щоби у світлі бачив
все
У ньому вільно жив.
Щоби події повнив
дух
Запліднив хід життя
І щоб сказати зміг
я вслух —
З життям моє
злиття.
Що нові ніч мені
несе?..
Лиш повний позитив
Щоб в темноті я
бачив все
В також вільно жив.
Щоб в сні був також
собою був
І зміг знайти шляхи
Які мій рід в труді
здобув
Щоб в сні не йшли
страхи.
І новий день і нова
ніч
Лиш позитив несуть
Живуть в мені, як
божа річ
В якій вся моя
суть.
----****----
О,мої предки,
вуглярі
Дісталась вам в
житті найважча
Професія —й внизу й
вгорі
Значуща…й не
звучаща…
Зрубати дерево – як
є
Й його в тепло
перетворити
Не важко,адже Бог
дає,
То може споживати й
жити?
Але вугляр дрова
бере
Щоб їхню якість поміняти
Одне до другого
кладе
Щоби землею
присипати…
Й запалює в дровах
вогонь
Щоб дрова якість
поміняли
Їм віддає тепло
долонь…
І дрова вже
вугіллям стали…
Мабуть ті предки
вуглярі
В моїй душі
перепалили
Всі негативи…й
нагорі
Й внизу так само
постелили.
----****----
Десь загубив я
дитинство,
Молодість не
упізнав
Мабуть життя моє — свинство
Мабуть в болото
упав.
З мудрістю в нім
обійшовся,
Дурість за норму
узяв
З глухістю міцно
зійшовся
Час свій у ліні
проспав…
З норми до норми
кидався
Очі від правди ховав
Тим хто не є,
прикидався
Весь у рутині
пропав…
З вітром і сонце
боровся
Сили закону не знав
По знаннях світу
пройшовся
Суті речей я не
взнав…
Але з собою
знайшовся
З попелу
пристрастей встав
Всесвіту сином
прийшовся,
Тіло духовне
дістав.
----****----
О, сину, сину! Мій
сину…
Приречений ти на
блукання,
З тобою я сину
полину
В незнану країну
«Шукання»…
Блукання не в
тілі,а в дусі
В якому уся твоя
слава,
Яку не знайшов ти у
русі
Життя твоє — лише
забава.
Тебе не навчив сили
руху
Не дав тобі розум
мужчини,
Не визначив силою
духу,
Залишив на рівні
хлопчини…
Повага до себе — не
жалість
Повинна твій дух
гартувати
Освіченість, а не
відсталість
Повинна діла гаптувати…
Повір мені,
батькова справа
Повинна у синові
жити,
А гонор й амбіцій
отрава
Заставлять тебе лиш
тужити.
----****----
Я мушу ще багато
перейти,
Багато
передумати,зробити,
Моменти істини
знайти
І відчуття не
знапастити.
Віддати шану гідну всім
Хто сам своє життя шанує
У кого слово йде в
посів
І хто у слові тім
панує
Довершити діла усіх
Хто послідовність в
серці має
Щоб не підняти тих
на сміх
Усіх — хто сам себе
тримає.
Розвіяти сум,сумнів
і печаль
У душах тих хто
Бога знає
Нехай повага,а не
жаль
Між ними мирно
розцвітає…
Але зроблю лиш
мабуть те,
Що зверху визначено
чітко
У істинних чуттях
просте…
Але стається досить рідко.
----****----
Ти спонукаєш появу
вчинку
Який невдовзі стає
твоїм
У тому вчинку душі
начинка
Вступає в дію й — відома всім…
Всі наші вчинки — спокуси
світу
Їх треба вміло і
вчас пройти
Здобути у вчинках
свою освіту
І шлях до себе у
них знайти.
Не бійся вчинку,бо
він дорога
Якою людство до
Бога йде,
А бездіяльність це
засторога —
Хто бездіяльний,
той упаде.
Впаде в рутину
своїх емоцій
У повсякденну
злословя муть,
Не взнає сили світу
пропорцій
Бо лиш в Мамоні вся
його суть…
Всі наші вчинки по
нашій волі
Ідуть зі світу й
приходять в світ
Ми завжди ними
формуємо долі
Своїх нащадків — вони
наш плід.
----****----
Щоб вірші вийшли
межи люди
Потрібна сила незборима
Щоб не в мені лиш,
а й усюди
Потреба в них була
воззрима.
Тоді вони як ті
зернини
Впадуть на грунт
уже готовий
І ні каміння, ні тернини
Вже не заглушать
подих новий.
Попроростають вірші
вільно
Дадуть плоди у
нових зернах
І з суттю духа й
тіла спільно
Повстануть силою у
стернах —
Тих кораблів, як
птахи, вільних
Які мандрують у
безмежжя
Не в бурі, а у днях
повільних
Знаходять сутність
безбережжя
Полинуть вільно у
свободі
До серця тих, хто
не байдужий
Хто із собою у
двобої
Не програє — стає
більш дужий.
----****----
Ти постукаєш у двері
серця
В нього щиро
увійдеш
І по всьому тілу
розіллєшся
В кожнім поруху
мене знайдеш…
Я знайду тебе не в
відгомінні —
В кожнім
слові,думці і ділах
Адже ми з тобою не
відмінні
Бо вже сутність я —
не просто прах.
Будем ми черпати
невичерпність
Будем разом світ
відображать
Подолаємо душевну
черствість
В
рай,бажаючих,зуміємо забрать.
Тільки б витримало
моє тіло,
Витримає,бо не моє,
твоє,
Це тому,що робимо одне ми діло
Значить завжди був
я,буду я і є…
Лихословя час
пройде тут скоро,
Той хто визначився —
той пройде
Через двері серця
вийде споро
В лоно Вічності, як
Вічність увійде!
----****----
Я не мисливець у
цьому житті,
Я на життя не полюю
—
Не риюсь в
«життєвім смітті»
Я сам це життя
малюю.
Малюю морозом на
хатніх шибках
Малюю весіннім
розквітом
Малюю у
літніх,життя колосках
В осінніх плодах
литих світом.,
Малюю із
гідності,честі,добра
Малюю із радості й
сміху без болю
Малюю із віри — якій
вже пора,
Включаючи всю свою
волю.
Малюю все те,що
значиме в віках
Малюю сердечні
закони,
Малюю шляхи у тернових
вінках
Щоб люди не були
лиш клони…
Якщо не мисливець —
то хто ж то я є?
Навіщо малюю події
Мабуть та Людина в
якої «моє»
Приводить весь
Всесвіт до дії.
----****----
29.06.2009 р.
Жовтороте мале
пташенятко,
Розправляєш для
творчості крила
Їх розправить поможе твій татко
Щоб ти й серце для
світу відкрила.
Сміло й твердо на
землю ступати
Ти не бійся, бо в
ній твоя сила
Відштовхнись від
землі — щоб літати
Так як Вічність
Людину просила.
Не втрачай
ранню,чистую мудрість
Понеси по життю у
дорослість
Щоб рутина й життя
заскорублість
Не внесли в
насолоду потворність…
Хай несуть тебе
крила свободи
Щоб на них вміла
Всесвіт понести
Щоби часто
траплялись нагоди
Свої цінності в
Вічність пронести.
Не суди, бо суд
Богу належить
Ти в польоті,лиш,
Бога пізнаєш
Шлях до нього від
тебе залежить…
Але ти все й сама
добре знаєш.
----****----
Я не «лопух»
Я просто люблю світ
Який не стух
Який горить як
цвіт.
Себе віддам
Щоб не було наруги
Знесу весь срам
Всесвітньої наруги.
Я не «лопух»
Я не якась рослина
Не для кісток
лантух,
А я жива людина
Жива для всіх
Хто вільно хоче
жити
Не підніма на сміх
Любов — яку лиш
серцем пити…
А що смішки —
То це так має бути
В життя стежки
Не кожному
збагнути.
----****----
Присвяти мені ніч
Я віддам тобі день
Щоби будь-яку річ
Було видно як вдень
Щоби легко було
Таємницю розкрить
І все те,що пройшло
Перейшло у цю мить.
Щоб не важко іти
І ні вдень ні вночі
В мить життя
перейти —
Не потрібні плачі
В руки справу
візьмім
Долю злиймо в одну
Не комусь,не потім —
Нам не повзать по
дну
Сили ночі і дня
Служать нам — не
мені
Світ — то наша
рідня
Уночі…та й і в дні.
----****----
Ти поїхала в ніч
Без образ і без
фраз
Розчинилася в ній
Стало холодно враз
Скільки суму в очах
Плач на ніжних
губах
Огорнув простір
страх
І здається — все
прах…
Ти поїхала в ніч
Щоб зорею світить
Стала ясністю в ній
Щоб її освятить
Сум пропав у очах,
Сміх на ніжних
губах
Щез із Простору
страх
Й прах від праху — не
прах.
Не важливо куди,
А важливо — яка
Бо незнані світи
Твориш ти звисока.
----****----
Мужчини,просніться
від сну!
Хай крицею буде
дух-воля
Візьміть за основу
її лиш одну —
Не буде нещасною
доля…
Від Бога закладено
в ваше начало
Міняти цей світ, як
й себе
Щоб ігрек в наборі
уже добавляло
Те творче,що ікс
поведе.
Хай в вас запрацює
генетики сила
Не сліпо,а з сонцем
в очах
І в місячнім сяйві
щоб сила не стила
Тріпоче хай
мужності стяг.
Творіть в першу
чергу себе — ви мужчини
Ведіть світ жінок в
майбуття
Не в правилах ваших
шукати причини
Зробити щоб щось — завжди
є знаряддя…
Сон розуму — це не
для вас, вам чуже це
В стабільності й
силі — всі ви
Хай б’ється довіку
в вас вірності серце
Путь вказує
мудрість сови.
----****----
Ненавидіти?..
Навіщо!
Ненависть вбиває
кров —
Кров людська
знаннями віща
Це божественний покров.
Якщо ненавистю жити
Зрощувати сили зла
Можна світ людей втопити
У зіницях злих
козла.
Може ненависть
добити
Й тих хто в пошуку
живе,
Це не важко їй
зробити
Бо й вона життям
пливе…
Але можна вибирати
Ненавидіти — любити…
Треба зло
трансформувати
Адже зло не можна
вбити.
Злістю зло ніяк не
знищить
Ненависть не обійти
Лиш любов усе
зачистить —
Толерантність в ній
знайти.
----****----
Сипла сопілочка
стогне сердечно
Звук
замовляє,зазивно звучить
Думку доводить до
дива,доречно
Мить — моментально ментально
мовчить
Потім простором
проходить привільно
Чітко чатуючи
чарами час
Сміло сопілочка
спаює спільно
Внутрішню волю — вивільнює
вас.
Сповниться серце
сопілковим співом
Струни сердечні
співзвуччям стрепне
Радо розсиплеться рідним розспівом
Вас,волелюбних, в
вишінь віднесе.
Там таємниці тонів
тихо тануть,
Глибоко грають
гармонії грон —
Душі довірливі думи
дістануть
Стихне столітній
страхітливий стон.
Мила
маленька,манірна музико
Радістю розум
розвій,розбуди
Вільного в волю
веди, вже велика
Звуком знамень
знань закон заведи.
----****----
Жалю нема за
минулим
Майбутнє не формує
страх
Наповнююсь днем
промайнулим
Бо сили божі -- то
мій дах …
Проснусь від сну,
розплющу очі
Щоб скинуть пелену
оков
Щоб освітити
світлом й ночі
Відчуть
божественний покров.
Якщо я зможу це
зробити
То в змозі це і
кожен з нас
Бо Бог зумів нас
всіх зродити
Дав кожному і
Простір й Час.
Усі ми рівні перед
Богом
Але однакові не всі
Із нас хтось
прячеться за рогом,
А хтось відкритий у
душі.
Тому минуле і майбутнє
Навчись вловить у
цьому дні
Не пряч за рогом
самобутнє
Повір — у Бога ми
одні.
----****----
Я весь світ обійшов
Щоб тебе відшукати
В потойбіччя
ввійшов,
Може там почекати?
Не знаходжу тебе,
А можливо вже
втратив?
Думав — можна любе
В догми тіла
потрапив…
Дух би свій
віднайти
Щоби ту й в
потойбічні
Буть з душею на ти
Дати полум’я
свічці…
Де тебе я знайду?
І коли? Чи ніколи?
Всі спокуси пройду
З тебе спишу ікони.
Чи зумію знайти?..
Так!Як взнаю закони
Вірю — всюди де ти
Назавжди щезнуть
стони.
----****----
Звідки все про мене
знаєш?
Мабуть з вишини.
Від початку там
витаєш
Ти ж із тишини.
Чим мене ти
відчуваєш?
Мабуть всім єство.
Чим притягуєш,
єднаєш?
Мабуть лиш юродством.
Як в клітинки
проникаєш?
Духом всім святим.
Чим у них ним
проникаєш?
Родом всім людським.
Чим
приваблюєш,тримаєш?
Тим,що вільна ти.
Звідки шлях свободи
знаєш?
Ти — її мости…
Чи мене ти упізнаєш
Як проснусь від сну?
І навіщо серце
краєш?
Люблю лиш одну!
----****----
Щоб
справу,будь-яку, зробити —
Це не насилля
проявити,
Це проявляти волю в
дії —
І будуть значимі
події.
Щоби подію упіймати
Не смій насилля
проявляти
Лиш спостереження
події
Приводить справжню
думку в дії.
Щоби здійснить свої
бажання
Чітке потрібно споглядання
Потрібно точно й
чітко знати,
Що цих бажань…не
треба мати.
Щоби відчути силу
знань
Звільнись від по
хотей й бажань —
Душа і тіло будуть
знати
Чого хотіти і
бажати.
Якщо ти щось не
розумієш
Й в події сили не
узрієш —
Ти вішать не спіши
ярлик
Події не настав
«гаплик».
----****----
Повагу можна
відстояти
За неї можна
воювати
Але її не можна
взнати
Якщо себе не
поважати.
Повага — це терезів
шальки
Які завжди у
рівновазі
Не першій шальці — світу
кальки
На другій — з світом
ти в повазі.
Якщо вже зважений
ти світом
У нім нема чого
робити
Був ти лиш гілкою,
чи цвітом —
Але свій плід вже
не зродити.
Повага — це земне
поняття
Любов — поняття не
земне
Щоби горіли ці
багаття
Зумій сприйнять їх
як одне.
Поважати чи любити
Це не є дилема
Ними просто треба
жити
От і вся проблема.
----****----
Ти попросила мене
Взяти з собою тебе
В тобою незвіданий
край
В той край де є
двері у рай…
Тебе я зумію
забрати
В ту мить у якій
благодаті
У себе зумієш
впустити —
Й відчуєш душею ті
миті.
А далі по кроку
вперед
В тих кроках
отрута… та й мед
Але якщо в щирості
йдеш
В отруті і мед ти знайдеш.
Наповниш собою
буття
Все винесеш з хати
сміття
Щоб місце любові
звільнить
Любові — яка в тобі
спить.
Вона тебе в край
поведе
До входу у рай
проведе,
Ввійти у ті двері
чи ні
Тобі і рішать — не
мені.
----****----
Через очі, через
мої
Бог весь світ
спостерігає
Від комашечки малої
І … куди лиш зір
сягає…
Через руки,через
мої
Бог кроїть світ і
зшиває
І в мені в моїм
двобої
На своїх руках
тримає…
Через ноги, через
мої
Бог весь Простір
визначає,
Ширить Всесвіту
устої
І мій простір
призначає…
Через серце тіла
мого
Бог Любовю засіває
Все відкрите вже
для нього
Й те,що ще в мені
дрімає
Через тіло духу
мого
Бог всю творчість
розвиває
Всесвіту закони,
строго,
Споглядає й
доглядає…
----****----
Павучок тче
павутину
В просторі живу
картину…
Нащо простір
просікає?
Мабуть жертву в нім
чекає.
Все обплутав
павучок
Обснував стіну й
куток…
Чи когось в кут
заганяє?
Ні! Чекає,
споглядає…
В павутину попадає —
Хто попасти в неї
має.
----****----
Не лицемірю,не
лукавлю,не брешу
Я пройнятий повагою
до світу
Від нього я нічого
не прошу
Від нього не жадаю
звіту…
Йому я в змозі звіт
віддати
І подихом і стуком серця
Готовий світу
сином стати
Щоб негаразд
нарешті стерся…
А хто мене осудить
за любов
Той негаразд
гараздом називає
І до утіх тілесних
повертає знов
Поривів
духу,вільного, не знає.
Чекатиму з
терпінням у душі
Навернення усіх до
лона світу
В якому ми не будем
як чужі,
А в Бога
здобуватимем освіту.
Не лицемірю,не
лукавлю,не брешу
Для цього світу я
Любов прошу.
----****----
Коли твій шлях
життєвий,довгий
Спіткає зрадниця
розлука —
Достоїнством стук
серця сповни
Щоб не взяла його
розпука…
Життя — це радості
і болі
Життя – це зустріч
й розлуки
У пошуках своєї
долі
Проходиш – злет й
падіння муки…
До єдності знайди
стежини .
Себе старайся
упізнати
В розлуці не згуби
Людини
Повір – в розлуки
вік короткий
Якщо черпаєш
мудрість віку
Знімаючи з життя
обгортки
Здолаєш – недовіря
віху.
Лише розлука учить нас
Відчути Простір свій і Час.
----****----
К.V. Cубота 31.10.2009 р.
03 год. Місцевого часу
Ой ви,гори: Гори
горе
Ви,долини:Доля лине
Ріками дорога рине
Манить,ніби,гори в
море.
Миють води з гір всі вади
Витоки з Землі стікають,
А джерела біль стрічають –
Знані в світі Кала Вари…
Містика – в повітря
дзвоні,
Містика – в
містках,будинках,
Містика в серцях-жаринках…
Місто – на світах
кордоні…
Повнять душу духи часу
Силу чути потойбіччя –
Шлях Історій – не узбіччя –
Вказує дорогу Спасу…
Виснуть в
горах звони дзвонів
Вдень тримають
сьогодення
Щоб понести в ніч
знамення
…Ніч не має вже
кордонів…
Через гори у простори
Через доли в далину
Ріки Час несуть у море
У майбутнє старину…
----****----
Тремтіть попи –
прийшов бо час
Практичні догми
розвінчати
Які турбують тільки
вас,
В яких дороги не
пізнати.
Релігії духовну
суть
За ритуалом не
сховати
Усім даний до Бога
путь,
Його лиш серцем
упізнати.
Прийшов бо час вже
припинити
До Бога «вежі»
будувати –
Прийшла пора у Бозі
жити,
Себе у богові
впізнати…
Людей дурити
припиніть
За ризами сховавши
хамство
З громадою до Бога
йдіть
Не будьте для
народу панством.
У церкві богу не
служіть,
А носіями станьте
церкви
Тоді і будете ви
вміть
Приносити для Бога
жертви.
----****----
Немає коментарів:
Дописати коментар