Інформація — має об”єм
Та й вагу,безсумнівно має
Нею в холоді й пеклі живем,
Вона Всесвіт в балансі тримає…
Рух повітря – це також вона
Током крові по тілу ллється
Світло повнить вона сповна
І з погоди нам просто сміється.
Суть її – в серцевині зерна,
Суть в землі,де зерно проростає,
Суть у стовбурі,гілці,листках,
В землі корінь – цвіт Всесвіт приймає…
В кожнім погляді,жесті,словах,
У поставі,ході та манерах –
Інформації сила – в думках,
В суті справ,а не тільки в шпалерах…
МИ її несемо в собі,
А вона нас несе у безмежжя
Сила суті її – в боротьбі,
У гармонії, в пошуках стержня!
----****----
Співаєш пісню серця в темноті
Щоб луди не лиш слухали,а й чули,
Щоб були щирі в своїй наготі,
Щоб дзвони Всесвіту в серцях відчули.
Сльозою омиваєш крик душі
Устами слово в вічність відправляєш
Щоб для душі слова не були як чужі —
Їх дією та ділом оправляєш.
Ікони з тебе пишуть в забутті
Забувши,що ти в світі – не в іконі,
Забувши,що не в стаді – в самоті
Потрібно в щирості віддать поклони.
Про твоє з”явлення шепочуть тут і там
Хоча не може десь з”явитись всюдисуща
Ти служиш людству – не лише попам
І в кожного в його
єстві ти суща.
Всю Землю ти взяла під свій покров
Щоб керували нею тільки світлі сили,
Щоби позбулася вона незнань оков,
Щоб мудрість і знання навік світили.
----****----
Це вже і є Життя! Живи!
Завтра – то буде завтра,
Нинішній день для Життя твори
В ньому – людина справжня!
Сумнів в минулому десь залиши
В дні цьому є ще надія
В книгу життя кожен день запиши
Думка твоя – і є Всесвіту дія.
Завтра,напевне, не буде життя
Якщо в нім не дійсне сьогодні
В істинний день вже нема вороття –
В нім ми з минулим згодні.
Скільки повторів? Скільки днів
Розум від серця сховає,
Скільки ще скаже лишніх слів
В них – почуття поховає.
Той хто сьогодні ще не живе
Жити не буде й завтра,
Мертве і завтра не оживе
В цьому і істина й правда.
----***---
В царстві моєму,в царстві Хаоса
Є той порядок, який не вловить –
Тільки-но зя”вляться миті Хроноса –
Чітко фіксується мислення мить…
Потім зя”вляється ліве і праве,
Близьке,далеке… і все навкруги,
Простору всюди панує управа:
Раю блаженства… і пекла круги…
Далі до бою вступає спокуса –
Все через неї повинно пройти,
А – вже пройшовши спокуси укуси
Прагнеш в гармонію з світом ввійти!
Далі відчути дається можливість
Справжнього світу – пульсації ток:
Все нереальне
втрачає важливість
Й здатен у Вічність зробити стрибок…
В вічність пірнути – щоби повернутись
Вічне в світ внести – уже назавжди
Щоб від ілюзій змогли всі проснутись,
В царстві Хаоса порядок знайти.
----****----
Прийшов час жнив
Із лук,полів і нив
Збирають урожай —
Хто в пекло,а хто в рай…
Кому куди іти,
Через які мости
Вирішує не Бог,
А ти із ним – удвох!
----****----
Струни арфи задзвеніли
Випустили звуки в простір,
Звуки в вічність відлетіли
Простір розтягнули в Вічність.
Вічності нема… і не було
Та її ж не може й бути –
Серце лиш Любов відчуло,
Щоб Любов ще народити…
Всесвіт в нім також пульсує –
В серці є його початок
Всесвіту кінець відчує
Серце – всіх часів знамення…
Чи холодне,чи гаряче –
Звуки Арфи відчуває,
Щоб завжди воно, юначе,
Було – й в унісон співало.
В унісон з знаком гармоній,
В унісон – з життя красою,
Щоб відчуло ритм мелодій –
Світ Любові народило…
-----****----
На все Божа воля…
На долю й недолю,
На волю й неволю –
На все Божа воля…
У неї втручатись –
Зі злом зустрічатись;
В собі розібратись –
У долі пізнатись…
Щоб долю міняти –
Дух треба пізнати,
До Божої хати
В душі волю мати:
Жаль з розуму гнати –
Повагу впускати,
І з смутком не стати --
Та й болі не знати…
На все воля Божа
До щастя пригожа,
В здоровії гожа.
З любовю, лиш,схожа.
----****----
Ти здатна усмирити плоть,
А в ній бажання
Ти кажеш легко:»Не приходь
Кінець змагання!»
Повір мені – не в боротьбі
Вся сила суті –
Лиш в істинній мольбі –
Знання здобуті…
Якщо протискуєш сердечко
Через розум
Не Слово,а словечко
У тебе лозунг.
Якщо ж ти розум через серце
Пропускаєш
Стаєш для Всесвіту джерельцем
Ти ж це знаєш.
Нащо ж тоді фальш і обман
Культивувати…
Життя свого роман –
Почни писати.
----****----
…І ось – нема світла…
А далі,що?
Лиш тінь непривітна –
І Все – то Ніщо?..
Прийшов життя кінець,
Чи може це початок
В мені духовна суть –
Початку це зачаток?..
…І ось --
потойбіччя…
А далі усе?
Кінець семисвіччя
Й Ніщо – то вже Все?..
Прийшов життя початок
Чи може це кінець?
Моя фізична суть –
Це творчості вінець?
Кінець у початку
Початок в кінці…
Зламай цю печатку
І будеш в вінці.
----****----
Воїн господнього війська
Волю повинен тримати,
Дика ця воля чи свійська
Владу над нею мус” мати.
Сумнів хай Воїн відкине
Вникне в природу події
Лоно дитинства покине
Звіт понесе за всі дії.
Воїну суд не належить –
Воїн виконує волю,
Він не від примхи залежить
Сам він кує свою долю.
Завжди вирішує чітко –
Богу служить чи Мамоні
Шлях підмічає свій мітко –
Світу відкриті долоні.
З серцем узгоджує розум
В радості він чи в печалі
Честь – його кредо і лозунг…
З цим всім іде Воїн далі…
----****----
Не крадіть, ви, від Бога дітей
Бо ми всі вже є божії діти
Не рахуйте безсонних ночей –
Та й прожитих днів нікуди діти.
Не жалійте сльозливих очей
Сльози йдуть із душі – очищають,
Не робіть непотрібних речей,
Що лиш розум та плоть причащають.
Не боріться за силу ідей
У яких гріх-розпуста основа,
Не тремтіть над рахунком грошей –
Не вони у житті божа мова.
Бережіть те,що дав Прометей,
Бо з вогнем сходить дух – що основа
В тім вогні переплавте єлей
Враз знайдеться у Всесвіт дорога.
Віддавайте,ви,Богу дітей
Та й самі до громади ставайте,
Не ховайте дітей від людей
Боже царство у дітях пізнайте.
----*****----
Я одиниця – в якій всі дроби світу!
Я дріб – який включає одиниця!
Лиш без одного дробу – я не одиниця
А одиниця вже не виражає ціле!
У дробі я і в одиниці одночасно
Так, ніби я і в світі і в утробі
Ще не народжений приходжу через дроби
Щоби принести одиницю в світ маразму!
Маразм для світу – я один без дробів,
Маразм для світу – дріб не в одиниці!
----****----
Доле,моя доле,
Весь тобі віддамся!
Доле, моя доле,
Сумнівам не здамся!
Поведи мене,ти
Тільки шляхом вірним
Оминеш замети –
Стану я добірним.
Як зерно добірне,
Що в грунт добрий впаде
Й виросте добірним
Й вся полуда спаде.
Я відкрию очі –
Долі усміхнуся
Не осуджу Ночі
В Світлі віднайдуся…
Знаю,що не можеш
Бути в Бога злою
Якщо схочу – зможеш
Дати мені волю!
----****----
Запитала дочка татка:
«Татку,що то та й яка Любов,
Бо для мене ця загадка
Важливіша всіх основ.
Я про неї хочу знати
Все,з початку й до кінця:
Чи Любити – це кохати,
Чи Любить – йти до вінця?
Чи Любить – комусь віддатись,
Чи Любить – когось забрать,
Можна в ній комусь зізнатись
Не відчувши благодать?»
Відповів до дочки татко:
«Знаєш,що таке Любов,
Це коли мале дівчатко
Не трима в душі оков.
Це, коли мале сердечко
Уміщає цілий світ
Це коли світ звив гніздечко
В твоїм серці… І розквіт»
----****----
Мій Всесвіт лежить в тишині,
А вся тишина – в глибині,
Глибини тишин вже в мені
І в спокої…Всесвіту дні.
Ця тиша – не спокій на дні,
Не згаслі байдужі вогні
Я в ній на сторожі увесь,
Байдужість щоб згинула десь.
В цій тиші лежить благодать
Яку у смиренні
пізнать,
ЇЇ не додати-відняти
ЇЇ так як є – всю узяти
Узяти і в душу ввібрати,
А потім у Всесвіт віддати…
Щоб тиша ввібрала слова
Які осцилює душа…
Щоб тиша змогла зазвучати
В глибинах печаті зламати,
З собою мене обвінчати
Щоб Слово в свободі казати!
----****----
Світ ввесь в кімнаті в постелі у Лесі,
Світ ввесь Тараса у муштрі в пустелі,
Світ ввесь для Саші – це Болдинська осінь,
Світ цей живе ще у душах і досі…
Світ – це не десь, не навколо,далеко
Світ – це все те,що приносить лелека,
Світ – це все те,що живе і в неволі,
Світ – це все те, що формуєш у долі.
Світ – це коли ти ідеш до громади,
Світ – це коли ти громаді ще й радий,
Світ – це Закон,а ти весь у Законі
Світ – це коли ти і пишеш закони.
Світ – це і є виконання закону
Світ – це Любов без умов й перепону,
Світ ввесь народжуєш в силі любові
Світ ввесь до бою за неї готовий.
Світ – це все те,що в тобі і з тобою…
Світу нема – як незгода з собою!
----****----
Я вернувся на Землю з Небес
Щоби Небо з Землею з”єднати…
Тут немає ніяких чудес –
Просто треба Людиною стати!
----****----
Якщо кожна клітинка – то Я
Якщо в кожному атомі Я
Якщо в кожному подиху Я
То не Я – взагалі маячня.
Якщо Я – то велика сім”я
Якщо в кожному органі Я
Кожен орган ізнов таки Я
Значить Я – то і є вся сім”я.
Біль сім”Ї – відчуваю біль я
Кожен орган болить – хворий Я
Хтось нещасний – нещасний і Я…
В щасті радість – радію і Я,
Кожен рід і родина – рідня
Без якої не жити ні дня
У якій кожне Я також Я
І в якої вже моє Ім”я.
----****----
Невже вважаєш –
Одержимість
Дитині надає значимість,
О,жінко-мати,
Тобі цього не
знати?
Тобі не знати – забираєш
Зі світу те,що не збираєш,
Чого не можна народити
Без чого світу не прожити!
Чому не чуєш?
Крик дитини
Сигнал народження людини
Не власності твоєї,
А суті Вічності всієї.
Навіщо прагнеш шлях родини
В дитину втиснути,в години
Не давши суті народитись –
Лиш в егоїзмі загордитись.
Нащо війна?
Війни години
Не для жінок,не для родини –
В смиренні приведи дитину
І виховай у ній Людину!
----****----
Входиш у простір – віртуальний
Він,як і матеріальний – не реальний
Із-за неузгодженості дії
Не усвідомлюєш реальності події.
Снуєш по простору – віртуальному
Як сомнабула, в світі дальному
Бо не близький він світу мислення
Як нема в тобі само осмислення…
Ніби легко все – тиснеш клавішу
Й кажеш світові: Я вииишу.
Зависаєш весь в тіл і т а душі
І в реальності всі знання чужі…
Ніби добре все – віртуальний крок –
Це в житті виток – це і є урок,
Але це обман,ілюзорне це
Бо цей крок в собі не тебе несе.
Бо тебе нема – як гармонії,
А стан цінностей – в дисгармонії.
Не підмінюй світ віртуальністю
Стань собою тут – будь реальністю.
----****----
Що зробив я не так?..
А чи батько,чи предки,
Чи я в Бога бідак
Життя моє чернетки?...
В моє тіло вгризаються
пси
Мою душу
розвіює вітер –
Та чоло не
пізнає роси
І для псів я
не вождь,не пресвітер…
Що зробив я не так?
Чи розвіяв сумління?
Втратив ритм свій і такт
Й не зберіг дух насіння?...
Мої думи
сумні,не легкі
І слова не
лягають на душу
Але очі з жалю не
вогкі
Мирне серце
розтоплює стужу
Я вернуся в Минуле, далеке
Щоб Майбутнє було близьке,легке.
----****----
Цей світ перемогти…
Нелегко,але можна –
Дано нам це знести
Якщо душа побожна,
Якщо зумієш Мить –
У Вічність перенести
І в Миті все вмістить
Щоб Вічність в ній пронести!
----****----
Пишу історію свого життя,
Пишу не на папері – в душах
У тих,що із моєю їх злиття,
У тих,що формувались в зимніх стужах.
Пишу її, щоб досвід передати
Всім тим, хто в пошуках сьогодні утвердився
Бо досвіду цього нікому не продати —
Його отримує – хто в Світлі народився.
Отримує для ствердження себе
Як Нового Космічного Начала,
Яке до розуміння суть веде
Й Гармонію – Щоб Вічністю звучала.
----****----
Не розділю вини ні з ким!
Візьму її всю на себе
Хто в світі є ким і яким –
Судити нема потреби!
Світ все розкладе по місцях,
Все змінить,усе знівелює,
А той,хто ходив у людцях –
Хай світ егоїзму малює…
Вина моя так як вино
Повинна уся пробродити,
А все, що минуло давно
Я також не буду судити!
Я якість заміню свою
Як якість бродіння міняє
Та в даності я не зміню”
Душі,що в віках не линяє…
Навіщо ділити вину
Якщо я себе сам формую,
Якщо Бог віддав сивину
Мені – в ній світ божий відчую.
----****----
Невже світ спить…
Принишк у полюванні?
Чи перестав творити мить
Занурившись в навчання.
Вшановує світ цифр
І логіки канони,
А слово – сила рим
Для нього лиш притони?
В сназі прорахувати
Ходи,розумні вчинки,
В добро зарахувати
Лиш…мертвії картинки.
Він хоче обміняти
Усе – собі на рівне
Й ніяк не хоче зняти
Табу…на творчі рівні.
Вважає,що купити
Він може,що завгодно…
Та не купить суть миті
Й Знання. Так Істині завгодно.
----****----
Боротьба Добра зі Злом
Боротьба Зла із Добром –
Хто з нас знає де цей злом,
Чи кладе знання «ребром»…
В,що ведуть ці дві стежки
Чи в ту пору – де сніжки…
Чи коли сухі стіжки…
Може все це… лиш смішки?
Може це серйозна справа,
Може – для душі забава,
Може – як для страв приправа,
Може – як для тіл відправа?..
І яка ж це боротьба –
Це ілюзія слабка…
Боротьба Добра і Зла –
Це все вигадки «козла».
Бо добро зі Злом прикуті
В одне ціле міцно скуті
Й будуть легко призабуті
В світлі Істини і Суті.
----****----
Страху птах
Сів на дах
Погляд звів
Страх привів
До твого порога…
Від нього дорога
Одна – жити в ньому –
Друга – додому
Де страху нема
Бо ти –з усіма,
Де серця свобода
Тобі нагорода
Життя – не нагода,
А в нім насолода…
Прожени з даху
Птаха Страху
Хай не йде до хати
В душу страх вселяти.
Хай живе у хаті
Лиш птах Благодаті.
----****----
Ти підеш…Прийдуть інші
Прийдуть кращі або гірші
Але точно ті прийдуть –
Що шукають світла путь…
Ти прийдеш. Пошук ніші
Завершатимуть не грішні,
Хай знаходять і зачнуть
У собі прозріння суть…
Ти приходиш…Ти ідеш…
Аж допоки храм знайдеш
Храм душі своєї в тілі
Й пошук Істини ним в ділі…
Скільки можна йти та й йти,
А себе все не знайти.
Всі відходи і приходи
У собі знайти нагода
Наступила – в ній природу
Ти свою відчуй – й по роду
Не приходь і не відходь –
Ти в собі Себе знаходь.
----****----
Сиджу… Перечитую вірші
Заглиблююсь в зміст їх і суть
Між ними є кращі є й гірші
Але всі із серця течуть…
Та й розум вони не минають,
Та й пам'ять із ними в ладу –
Всю сутність мою обіймають
Яку на папір я кладу.
Веселі…І ніби не дуже,
З мораллю і з змістом життя
Описують все осоружне
Щоб чистим було майбуття.
Вистрибують в літерах легко,
А інші з «натугою» йдуть
Одним шлях в глибини,далеко
Одні свого часу лиш ждуть…
Вони ніби мої,від мене
Але переконаний я,
Що йдуть вони всі «через мене»
Від Бога – до всіх моїх Я.
----****----
Перший крок до поваги
Це Вдячність.
Крок до ближнього без уваги –
Двозначність
Тільки вдячність замінить
Невдячність
І перевтілить двозначність
У
Однозначність.
Перший крок до Любові
Повага
Крок до злагоди з Світом
Увага
Якщо творчість у серці й
Наснага
Перед світом двозначним в тобі
Перевага…
Відкинь сумнів і стань
Однозначним
Цим Ти Всесвіту
висловиш
Вдячність!
----****----
Ой, Марічко, не суди
Ти нікого…за – життя
З кожним мирно посиди
З ним відчуй своє злиття…
Ой,Марічко, не буди
В серці жалість і ниття
Краще в ньому розбуди
Суть поваги й каяття…
Ой,Марічко, не веди
Думи свої в Небуття,
Ними вогник розведи
І спали у нім «сміття»…
Ой,Марічко, заведи
Свій Годинничок Життя
І собою проведи
З Небуття всіх у Буття.
----****----
Клітка…Грати…Ти…
Вирватись…Пройти…
Ти любити хочеш…
Ніжно щось шепочеш –
Я люблю, люблю…
Народжу…Не вб`ю…
Ці клітки зміїні
Устої незмінні
В серце не впущу –
Почуття вмощу…
Вирву з «м`ясом» грати
Не боюсь програти…
Бо тебе любити
Значить вільно жити…
Не в кохання грати –
В житті – вигравати.
Досить мук сумління
Виберу нетлінне
Любові насіння,
Вічності коріння.
----****----
Я відчуваю запах Часу,
Розчинююсь у ньому весь
Він мозок огортає мій відразу
І мислення моє в мені – не десь.
Цей запах проникає у потоки
Вливається у серце – що у пелені…
У пелену воно загорнуто Любові
В якій зміст Часу б легко поміняв
І був би у його підвалинах основі,
Щоб він мене на вищі щабелі підняв.
А потім запах перетворений в Дух Часу
Проникне знову в мозок – вже як Дух
І не носитиму із звивин Я прикрасу —
Не буде тіло лиш для органів лантух…
Я відчуватиму Дух Часу – не лиш запах
І не допущу щоб він затхлим був
Для нього Новий вибудую Храм і Замок
Адже цей Дух з собою в боротьбі здобув!
---****----
Як добре,що Страху жахіття
Не можуть всю землю відразу
Собою покрити, мов сміття
Й пронести у Всесвіт заразу…
Добро огортає всю Землю,
А Зло – де Любов попирають
Для зла справжні цінності дрем лють,
Лиш гроші до рук прилипають…
Якби володів Страх Землею
То Зло панувало б усюди
Воно б породило ту
стелю
Якої б не здужали Люди…
Крізь стелю Зорі не побачиш,
А стелю тримають ще й стіни,
Крізь «стіни» людей не пробачиш —
Бо двері у стіна – то ціни…
Навіщо тягнути Зла стіни
Страх-стелею їх прикривати
Пора відчувати ті зміни,
Що Всесвіт приводять до Хати.
----****----
Я горджуся своєю Родино
Просто так бо вона в мене є
З нею в змозі я стати Людиною
Бо у ній моє Я й все своє…
У Родині життєва година
Набуває наснаги й ваги –
У Родині відчує людина
Поступ вільний твердої ноги.
Та підтримка Одвічного Роду ,
Що тримає «ціну» у віках
Повертає мене до Народу
Провіряє мене у роках.
Не складаю я з Родом угоди
Поважаю таким, як він є
І завжди я доходжу з ним згоди
Бо він дзеркало-світло моє.
Моя гордість за Рід вже безмежна
І сягає Всесвітніх вершин
Щоб прокласти дорогу в безмежжя
У якому Я Всесвіту Син.
----****----
Я покладу думки на Кін
Щоб не ставати на герць із Богом
Щоб в них звучав Гармоній дзвін
Щоб з ними жив я не убого.
З думками
буду на коні,
Якщо
узгоджена дорога,
Якщо ми з Всесвітом – одні
Якщо в
минулому тривога.
Думки вплету в менталітет
Міцним хай буде підборіддя
Хай буде їх пріоритет
Перед невдалим довголіттям.
----****----
Ти викликаєш у мене довіру,
У цінності,вищі,прищеплюєш віру
З тобою відроджуюсь силою духу
І легко долаю на серці розруху.
Хай твої думки ще сумбурні і рвані,
Хай твоя чутливість проходить по грані
По грані між світом матерії й духу —
Я знаю,що сильна ти
силою слуху.
Ти чуєш мелодії світу гармоній,
Цвітеш у душі так як квітки піоній
І простори серця огортуєш ласкою
Не ходиш одіта в личину і з маскою…
Лукавий награвся тобою вже досить
Почуй, що тебе твоє серденько просить
Внеси всю красу свою в побут
Нехай у думках запанує добробут.
Вселяй в Світ,свободою й вірою,віру
Щоб в нім не кублитися страхові-звіру.
Здолай між Собою й в Собі перепони
І разом ми створимо Нові Закони.
-----*****-----
Місяць вповні… Срібним сяйвом
Срібну Землю в Осінь повнить
Розсипає срібну тишу. Суті ловить…
Срібні Гори край Карпатський
З сну пробуджує старого
Щоби в час Осінній строго
Край покинув стан жебрацький,
Щоб в горах розтало горе
Серце гір налилось Сріблом,
А над Людством Срібним німбом
Сяла ти, Полярна Зоре…
Місяць провідник спокійний
Світ зірок веде на Землю
На якій уже не дрем лють
Сила Знань і Дух покірний…
В Горах – де Земля Сріберна
Місяць хвилю срібну будить,
Хвиля всі серця розбудить
Для яких ще честь не вмерла.
----****----
Навчи мене,Господи
Людей не судити
Й вірою,що ти всюди
В кожній миті жити.
Сили дай,мій Господи
Твоєму терпінню,
Вчитись суті простоти
І прощати – вмінню.
Навчи милості твоїй
Незлобливій вдачі
Одкровень відкрий сувій
Вчи рішать задачі.
Научи не злом на Зло
Відповідь тримати
Та щоб знав, а не везло
Як світ будувати…
Ти всьому навчи мене
Щоби став я дужим
В твоїй волі взнав себе
Та й не став…байдужим.
---***---
Не такий я вже й поганий…
Не такий хороший
Просто кажуть «люди добрі»,
Що не маю грошей…
Значить,що з мене узяти
Як в кишені пусто —
Сил не мають і щось дати
Бо в самих «не густо».
Але можуть дуже легко
Плітку розпустити
Ніби їм дано ізверху
Вчити мене жити.
Так розкажуть солоденько
Що, куди й по чому
Стелять язиком гладенько
Дорогу «до дому»…
Гроші, гроші їм хороші?
Їх достатньо в
мене –
Хочу щоб прозріли очі,
Що не все «зелене».
----****----
Проба пера у голуба —
Він учиться літати,
В поета пробою пера –
Польоти рим шукати…
Як голуб з ними полетіть
Із римами бажає,
Захмарну божую блакить
Як в серце вплести – знає.
Як голуб вісточку несе –
Поет – віщун по суті
В його вустах складне – просте
І крила дум не скуті.
Поет як голуб – мир несе
На крилах слова-рими
Душа в Поета—над усе
Він в ній знаходить ритми…
У римах ритм – душі вогонь
Щоб для людей палати
В руці пера і крил-долонь
В Поета не здолати.
----****----
Поет не шукає натхнення –
Описує прозу життя
Поезія – Боже знамення
Суспільства вона каяття.
Поет ні голодний ні ситий
Ні в холоді він ні в теплі
Поезії Музу просити –
Що
жити на чийомусь тлі…
Поет не копає ідеї
Вони в ньому – він в них живе
В
Поезії – лиш в однієї
У
серці Поет оживе…
Поет медитує віршами
В нірвані знаходить їх зміст
В
оргазмі Поезії храми
До світу, до справжнього міст.
Поет і Поезія рівні
Як рівні і тіло й душа
Проходять духовнії рівні
Разом – так як брат і сестра.
----****----
У пана Яна у підвалі
Пишу вірші я Братіславі
Пишу на заздрість гордій славі –
Бо на вершині – не в проваллі…
Душі усмирення шукання
Задовільню на цій землі
Ми з нею будемо одні
Якщо відчуєм дух єднання.
Прийшов сюди, щоб біль забрати
Землян…та й своїх земляків
Які у світ споконвіків
Ідуть, щоб долю відшукати…
Навіщо дім свій покидати
На гріш достоїнство міняти –
Не краще Срібний край обняти
Себе всього йому віддати…
Уже не жити в бідності,
Прокинутись від снів
Щоби в серцях зійшов посів
І в славі і в братерстві й в гідності.
----****----
Увесь цей час я був з тобою
В думках, у споминах, у снах
І уявляв тебе такою –
Ти ніби вільний, гордий птах.
Зі мною ти була у серці
Росла у мене « на очах»
З тобою не боявся смерті,
З тобою світ мій не зачах…
Яка ти зараз я не знаю ---
Маленька, підліток-дитя –
Зустрівши – може не впізнаю
Але відчую – ти є я…
Суть різних споминів зітреться –
Не згадуй всяких намовлянь
Змінити все в серцях прийдеться
Та ти собі у душу глянь
Зустрінеш там і свою душу,
А через неї і мене
Себе любити – я не змушу –
Мій світ тебе не омине.
----****----
Вже не над прірвою – нема польоту
Уже проходжу я Землею
Яку зову усю своєю,
А кожен крок – можливість зльоту.
Можливість зльоту у Безмежжя
Де Істина уже не в прірві
Д е нею оперують рівні
І – де вона основа стержня.
Основа стержня, що є Віссю
Навкруг якої Світи в’ються
В яких події всі стаються
Співаючи реалій пісню.
Співаючи під звуки Арфи
Співаючи одвічним Духом
Який наповнюється слухом
В якому не панують страхи.
Стаю я вільним для Свободи,
А в ній стаю самим собою.
Іду в Безмежжя не грубою –
Один – не сам – шукач пригоди.
----****----
Нема в поета
Поганих віршів
В батьків немає
Поганих дітей
В світі нема
Непотрібних ідей
Ти може до них
Іще не дозрів.
У віршах у «поганих»
Також сила є
Яку чисту бачити
Важко з багна –
Та сила незламна
У всьому одна
Вона через серце
З душі постає
І мудрості сила
«Поганих» віршів
Не в них,
А в думках читача.
Чи винайде він
Для думок пірнача
Вільний посів
Знайдеш ти життя і в «поганих» віршах
Якщо переможеш свій осуд і страх.
----****----
Коли зрозуміє мужчина,
Що жінку Любовю досліджувать треба
Тоді буде знати у чому «причина»
Й чому є потреба в відкритості неба.
Відкриє для себе він бездну небесну
У себе вбере суть блакиті
Красу й всеосяжність – жіночності миті…
Тоді зовсім легко усе перетворить
В красу – у вершину польоту
І знатиме чітко – усе,що він робить
Вже буде готовим до творчого зльоту,
Готовим покинути лоно дитинства
Щоб вникнути в Космосу сутність
Побачити всю правоту материнства
Щоб ствердити в Вічності свою присутність…
Й нарешті він житиме в повній повазі
Яку віддає йому, сутністю, жінка
Знайде всі події й знання в рівновазі,
В коханні відкриється нова сторінка.
-----*****-----
Дівонька лапонька
Цвіт первоцвіт
Серденько Крапонька
В ньому ввесь світ
Крапка малесенька
В вирі подій
Люба ріднесенька
Світові мрій.
Мрії сердечнії
Зможуть ожити
Як душа дівчинки
Стане тужити
Як душа й серденько
Вийдуть у світ
На Землі тверденько
Винайдуть брід.
Бродом тихесенько
Світ проведуть
Світлом легесенько
Люд поведуть…
----****----
Ти відтягуєш гумовий час
Розтягаєш гумові події
У яких,як в житті, повсякчас
Зупинити бажаєш всі дії…
Дії ті, що тобі до смаку,
Дії ті, що дають насолоду
З ними маєш нагоду таку
Як ніхто – щоб «робити погоду»…
Коли дощ—парасолька в руках
Коли спека --
завжди поряд стріха,
Все в амбарі — де голоду страх,
Заробив – ось і вся радість-втіха...
Все по плану і діти й «любов»
І сім*я і батьки і робота
У відтягнутім часі покров,
Про гумові події турбота…
Мабуть бридко в такім часі жити
Не в подіях, в таких, насолода…
Гуму часу-подій відпустити –
Бути в них – це життя насолода.
---****---
Львів – сивий,
древній тур
Страж – на межі культур
Всі віки – у тобі живуть
В вічність – через тебе путь.
Львів – пря в тобі жива
Храми – то твої права
Мова – то харизми міць
Люди – твого часу вісь.
Львів – неповторний зміст
Памятки – невичерпний вміст
Вулички – це енергій струм
Майдани – об*єднання дум
Львів – Дух і дих часів
Місто – відбиття знаків
Сквери – зібрання сердець
Парки – душі навпростець…
Львів – місто древніх мрій
Львів – формувач подій
Львів – корінь сили знань
Місто – зміни часу грань…
----****----
Щасливо плачу коли бачу
Видіння – Боже провидіння
І дії ті,що тчуть події
В них не провалля – задзеркалля.
Туди проникну – в суть їх вникну
Зміню їх так, щоб їхній знак
Вже був не мінус і не плюс,
А кожна дія як надія
Була судьбою і сама собою.
Вберу події в свої
дії
Щоб справдились надії в ділі
Щоб задзеркалля і дзеркал ля
Єднала Воля – не провалля
Я стану сам подіям – храм
І зникне срам – бо вже не хам
І, що зробив вберу в Любов
Щоб позитивом негатив
Навіки став й з вогню постав…
Я буду жити, мить ловити,
А в миті тій вся сила дій.
----****----
Життя в п*ятдесят починається
Коли перейшов сім по сім
І вже сідина появляється
Як мудрості Божий посів.
Духовні й моральнії цінності
Приносять реальні плоди
Критерії дій – в їх нетлінності
Й пройшов Гетсиманські сади.
Побачив, що гроші – не щастя,
Почав розуміти дітей
Суспільне отримав причастя
І світ свій звільнив для ідей.
Відчув в собі творчу наснагу,
А нею відпив духу час
Емоцій відкрив перевагу
І Я не в мені лиш, а й в Нас…
Не треба боятися жити
Не треб повзти в небуття
Себе в кожнім віці учити
Любити потрібно – Життя!
----****----
Я описую дні
У яких ми одні…
Я описую ночі,
Що не бачать їх очі…
Я описую Храм
У якому я сам.
Я пишу про свободу
Мов дивлюся у воду,
Я пишу про життя
У якім не суддя…
Я пишу і про смерть
Бо—зерно, а не дерть..
Я описую віхи
Вже для дій – не для втіхи.
Я описую шлях
Ним керує не страх.
Я описую долі
В яких волі доволі
Я пишу про Любов,
Що усьому остов.
----****----
Де той духовний подвиг?..
Хто його має здійснити?..
Може лиш Вічності подих
Зможе нам це пояснити…
Пишуть св*ятії джерела
Так-то і так треба жити
Аж доки пристрасть не вмерла,
Доки не вмієш любити…
Часто читають рядочки –
Ними хтось має і жити
Лиш не синочки і дочки
Подвиг повинні здійснити.
Їм побудуємо хати
Купим автівку,»освіту»,
Щоб було зручно чекати
Підсумок…та і кінець світу.
Подвиги духу хай повнить
Хтось,десь,колись і далеко
«Наші» ж кишені наповнять…
…В світі теорії легко…
----****----
Важкі думи свинцевими хмарами
Затягнули світ мислення мій,
А з тих хмар виринає примарами
Суть бажань – що є силою мрій…
Мрії, мрії – забиті бажаннями
Тим бажанням немає кінця
Вони в муках приходять шуканнями
Й не приводять тебе до вінця.
Тим бажанням так легко піддатися
І важким є над ними контроль –
Хочеш в цій насолоді віддатися
Світу мрій – де ти ніби король.
Нетримкий той багаж із стражданнями
Над проваллям безмежності мрій –
Не спіши в те провалля стараннями
Не доводь, щось – а просто постій…
Зупинись! Зупини світ незнань у химерності
Поверни мислі всі до знання
Щоб відчути всю силу смиренності
І не йти по життю навмання.
----****----
Не прошу пробачення
Мовчу
Лиш прагну пробачення
Прощу…
А може потрібно прощати
Мене?..
А може віддати все Богу
Й мине?
Мине повінь пристрастей…
Пропаде
Несправжнє,не вистраждане
Відійде
Залишиться крик душі
Віднайде
Піде шляхом вірності і –
Пройде…
Пройду—шляхом яким я –
Навчу
Нема вини – є знання…
Я
мовчу!..
----**** ----
Вранці на світанні
В очищенім полі
Легкі до впізнання
Всі тонкощі долі…
Не важко зустрітись
Із самим собою
Вже справжнім до бою,
Готовим до бою.
До бою з
юрбою
До бою з
нудьгою
На полі
застою –
Щоб стати
собою!
----****----
Навіщо солити сльозами могили
В яких гіркота каяття
Вертатися в час у якому не жили –
А в траур скидати сміття.
А в царство тіней не спішіть проникати –
Не в ньому міняємо світ…
У сутність свою постарайтесь вникати
Давайте для ближнього нею свій звіт.
Проникніть у серце до кожного свого
Ще доки він поряд іде
Проходьте з ним разом життєву дорогу
Допоки він вас у собі не знайде.
Якщо йому важко робити ці кроки
Не зліться й в ділах потерпіть
Йому поясніть, що це все лиш уроки
Якими вчимося уміти любить.
Хай злагода буде завжди поміж вами
Ще поки змінити є час
Старайтесь до єдності в ділі й словами
Бо Смерть не зуміє очистити вас.
----****-----
Треба вміти піти…
Якщо йти – назавжди…
Треба вміти любити –
Так любити – як жити…
Треба вміти прощати –
Не просити пощади…
Треба вміти знайти
Місце – де твоє ти
Треба вміти просити
Те,що в змозі прожити
І давати поради
Й в змозі дати їм ради…
Треба вміти пройти
Шлях де є лише ти
Й необхідно пробити
Мур з байдужості збитий…
Цим живи Бога ради
Всім – чому серцем радий.
----****----
Ти прагнеш насолоди –
Зрозумій
Вона в любій нагоді
Ти зумій
Знайти її не в сні
А й в дні
Не в їжі на столі
А й в тлі.
І не на дні у склянки ні –
Там самогубства дні…
І не в збудженні в постелі
Де сексу паралелі…
Шукай суть насолоди –
У тому – що ти Є
Ні статус ні породи
Вона не визнає
За нею не женися –
Її суть у тобі
На ній ти оженися…
Й ви будете
одні.
----****----
Душа просила ніжності і ласки
І в поцілунку оживала і жила
Немов чарівна фея з казки
З очей твоїх суть вірності пила.
В сльозі блистіла крапля суму,
Чи ж душу зрозумієш ти мою,
Чи заспокоїш мою непокірну думу,
Чи я в душі бажання заморю…
А може кинусь я у вир любові
І в ній знайду пристанище душі –
Бо ніжність й ласка у її основі
Й душевні муки для любові не чужі…
А може вирине душа із тіла
Й полине Всесвітом шукати Дух
Якби ж вона сердег вміла
Зламати Вічності ланцюг…
Та ні! Без тебе їй не бути
Не відшукати прихистку від бур
І їй тебе ніколи не забути
Бо Ти безмежжя, для душі, натур.
----****----
Дух Півночі рвався до мене в вікно
Змагався з теплом всередині
Йому було байдуже і все одно
Один я, чи в своїй родині.
Дух дихав і холод в мені рахував
Він мав розрахунок холодний
За кригою теплі серця поховав,
Бо був не суттєвість голодним.
Собою Дух думи гарячі вкривав
Й вони протікали повільно
Емоції льоту з душі виривав –
Їм в холоді було не вільно…
Я Півночі Духа в Ніщо прожену
І моїм теплом всередині
Холодний порядок думок рознесу
Щоб Світ не байдужів,-- як нині…
Та ні! Мабуть Духа у серце впущу
Щоб він до Любові торкнувся
В його серце також Любов умощу
Щоб він Духом Півдня проснувся!
----****----
Візьми мене з собою
В дорогу далеку
Обійдешся з нудьгою –
Бо зі мною… легко
З тобою в дорозі
Не стрінусь з журбою
Стану на порозі
Та й ввійду з тобою…
Ввійду в світ відкритий
Для емоцій вільний,
Глумом не прикритий
У Любові спільний.
В ньому розберуся
В нім тобою стану –
Втрати не боюся –
В Людині постану.
І мій шлях жіночий
Проведе мужчину
І відкриє очі,
Забере кручину…
----****----
Війни не буде! Не воюю!
Насиллям не збороти зла,
Я злі картини не малюю
Щоб злість в добро не заповзла.
Добо робити? Не моє це
Добром всім відає лиш Бог –
Я потримаю в ритмі серце,
Щоб ключ не злості не засох.
Я волею тримаю розум,
Бо воля зверху нам дана,
Щоб розум не спустився в осуд,
Щоб не підняв багно із дна…
Добро і Зло! Віків дилема
Не загублюся я у ній –
Судити –н е моя проблема –
Моя – думок тримати стрій.
Я відчуваю свою долю
Тримаюсь цінностей людських,
Зіллю свою і Божу волю,
Щоб Людяності клич не стих.
-----****----
Я хочу в ніч пірнути темную
І розчинитись в ній до тла –
У ній шукати суть таємную
Суть ночі – бо вона не зла.
Велюром темним захопитися
Відчути містику знання
Й душі очима подивитися
Щоб йти в ночі не навмання…
Ніч темна поглинає світло
І все розчинює в собі
Щоб те, що в світлові розквітло
Знайшлось й окріпло в боротьбі…
На тлі нічному День постане
День Новий – в ньому ніч не зла
В нім пихи й осуду не стане
Й йому не треба ночі тла.
Той День, що з Ночі виринає –
Мій День – народжений з душі
У нім душевних мук немає
І Дневі Ночі не чужі…
----****----
Жінка легкої поведінки – Муза
З нею легко мужчині творити
Й в побуті також вона не «медуза»,
З нею у змозі всі двері відкрити.
З нею легко Весну зустрічати,
З нею легко відходити в Осінь, –
З нею Літом в безмежжя літати
Легко – та й – і Зимою в просідь.
З Музою-жінкою легко в постелі, --
В подвиг тебе надихає уміло.
З нею не сам ти й у мертвій пустелі,
З нею і Смерть зустрічатимеш сміло…
Нею народжуєшся і помираєш –
Не володієш – бо Муза не власність
Нею ти просто життя проживаєш
І основним в тім житті – це є гласність…
Ну, а чому ж тоді Муз боїмося,
Чи не тому, що із «бабою» легше –
Дійсних поривів душі страшимося —
Тим не впускаємо Музу у серце.
-----****----
Облюбувала в серці місце, у моєму,
Завоювала розум, стан душі,
А я тебе знайшов в своєму –
І враз ми стали не чужі…
Хоча чужими не були ніколи
Бо створені ми волею небес
І на планету опустилися для школи
Щоб вивчити – як Божий Дух воскрес,
Все, що об*єднає – у душах воскресає,
Як розум служить порухам сердець,
Коли зерно нарешті проростає,
А тіло в глині – це ще не кінець…
Відносини розквітнуть у квітках кохання
Яка цвістиме світом знов і знов,
Якщо відчуєм всіх сердець єднання
І впустим в них Вселенськую Любов.
-----****----
Якщо є ангел, котрий впав
Повинен бути і, -- що відродився
Він, певно, у серцях лиш спав,
А потім – не раптово, ні, з*явився…
Приходив він краплинкою добра,
Приходив наяву і усмішками в сні,
Відродженням зі смертного одра –
Приходив – й проявився в дні.
Він проявився там – де зла нема,
Там, де душа Людини не байдужа,
Він проявився там, -- де мова не німа
І де на серці не гуляє стужа…
Напевно ангел – той,що впав
Виконував в цім світі волю Духа,
А той, що відродився й встав,
Поніс її – щоби не була слабодуха…
Обидва ангели живуть в мені
Бо я, як й інші, сильним народився
Щоб відродити силу духа у борні
І в якості, новій,
щоб відродився!
----****----
Тихо і ніжно сніжила небесна перина
Покривала білилом земний негаразд
І сніжиночка кожна, мов біла перлина
Білий вальс завершала – до інших торкаючись враз.
Щось таке неземне переносять донизу сніжинки
В неповторній своїй
та й первісній красі
Мов застиглі в гармонії світу холодні жаринки
Різні в формах та рівні у кольорі всі.
Жодна з них із своєю сестрою не свариться
Не доводить у заздрості свій ексклюзив
Адже кожна із них у котлі інформації вариться
І у кожної, білої, свій неповторний порив.
Кожна з них переносить ту форму емоції
Із якої вона народилась в глибинах небес
Бо від Всесвіту рівні,Любові, отримала порції
Щоб до Людства донести гармонію й силу чудес…
Загорнусь в пелену неповторності білого світла
Щоб відчути в душі рівну й вірну сніжинок красу,
Щоб в душі моїй світлом гармоній розквітла
Ніжність їх, їх краса – нею світ свій спасу.
----****----
В*язка брехня
У душу заповзла
І світло дня
В душі у тьму в*язала…
Тенета кинуті брехнею
Душі не розірвати
Якщо маніпулюєш нею
І прагнеш душу рвати…
Усмирена душа –
ЇЇ не розірвати
Якщо зійшла Зоря,
Що – Істиною звати…
Примирення в брехні –
Не впущу в душу
У Істиннім вогні
Зродитись мушу…
Доказує брехня
Свої догмати-грати –
Лиш Істини знанням
Ті грати розірвати!..
----****----
Я роками свічусь,
Я устами молюсь,
Серцем щирим люблю
І душі не згублю.
В очі всім зазирну
В них знайду новизну,
Нових вільних людей
Носіїв слів-ідей.
В тих ідеях знання
Не ідуть навмання,
А до цілі ідуть
Де знайдуть свою суть…
Суть – в бажанні творити
Творчу мить уловити
Щоб в тій миті пізнати –
Богом можеш ти стати…
Що в собі ти несеш
Світ з яким ти ідеш
І в роках твориш ти
Нові, вільні світи.
----****----
Сліз нема… Виплакав.
Дум нема… Виплекав.
Сліз бурштин вам віддав
З дум своїх храм заклав.
В храмі тім сліз нема
Чиста в нім птах-душа
Дзеркало – світу в ній,
Світу справ,а не мрій…
В храмі тім—всі рідня
Ночам в нім й дням рівня
Зовні всі…-- і всередині
Зародились тут – не приведені.
В храмі тім навчимося ми
В день приходити з росами
Щоб приносити – в унісон
Те,що дав ночі сон…
Сліз нема… Дум нема…
В храмі тім тишина німа…
Не німа вона! Суттю повная!!!
В повноті, у тій… Душа новая.
----****----
Я твердо стою на ногах,
Тримаю себе у руках
Тверезо на речі дивлюся
І серцем до бога молюся.
Твердиня моя у мені
В руках мої ночі і дні
Всі речі сприймаю – як є,
А божеє серце – моє.
В мені оживає мій храм
У днях і в ночах я не сам,
Живе моє Я у речах
І божий вогонь у очах.
Живу в храмі… -- та поза ним
І в дня і ночах – є одним
В мені усі речі – ввесь світ,
І божий світ в
серці розквіт.
Я ноги у руки візьму
І серцем свій світ обійму,
Я знову в утробу вернусь
І божим єством огорнуся.
----****----
Ми с`ім*я Всесвіту
Ми Всесвіту сім*`я
Несем Просвіту ми
У Людськеє ім*я…
Ми сіємося,проростаєм
Тьм*яніємо, сіяєм,
Культуру проявляєм
І суть світів міняєм.
В сім*ї ми рівні всі
Але усі ми різні
І наш посів Земний
Це не вандали грізні,
Не чахлики у тілі –
Ми в справах суті смілі
У духові достиглі
Всі чітко йдем до цілі…
Ціль наша в тому
Щоби іти без втоми,
Сім*єю йти додому
І чітко знати – хто Ми!
----****----
Я припинив рахувати літа:
Це значить – розчинююсь в Часі
Для мене вже щезла злодійка-біда,
Бо всюди… й ніде в одночасні.
Нехай же літа ті рахують мене;
Чи я їх собою заповнив,
А Час поза мною й в мені промине
Якщо його суттю поповнив…
Душа не старіє в літах – дозріва
Мудріє і йде в досконалість
Відходить в нетлінність ділами жива
Бо зроблене – сила не слабкість…
Літа – то є ліки, бо Час то суддя
Він все по місцях розкладає
Корисне в «комору»; в багаття «сміття» --
Не в Часі ж життя пропадає.
Я знаю напевно – в літах не мій вік
Він в серці душевністю повний
Бо силою духу іде чоловік
У Вічність, – що Часом заповнив.
----****----
Зацвіла магнолія
Надворі Весна…
Холоди в агонії,
А земля пісна!
Горлиця невтомная
Будить первоцвіт
В туркотові томная
Пестить сонця світ.
Брунька затаїлася
Ласки сонця жде
Їй зима приїдася –
Але кров вже йде…
І повітрям бавиться
Ніжний вітерець
Волею він славиться
Як й Весни вінець.
Із життям вінчається
Щоб Життя родить
В ній Зима кінчається –
Щоб Любові жить!
----****----
Й Країна і Земля і Всесвіт
Усе гармонію відчує
Якщо Філософ ввесь свій досвід
При владі – людству подарує…
Філософ й Влада – ніби не сумісно
Якщо в суспільстві мудрості немає
Якщо панує пристрасть повсемісно,
А честь у темряві блукає…
Зламати темряви печать зуміє
Лиш той Філософ,що його почують
Який на ділі діє, а не мріє –
І – люди результати дій відчують…
Філософа сприймати так як інструмента
Це: як комп’ютером гвіздка забити
Він – засіб досягнути Істини момента
І – назавжди життєвим кредо це зробити.
Перетікатиме тоді Гармонія від Бога і до Бога
Вона й в суспільстві запанує
Й підкореною стане будь-яка дорога
І збудеться все те,що Людство запланує!
----****----
Щасливий день – коли комусь читаю вірші
Коли тривожу душу слухача
І ці вірші не кращі і не гірші,
А я лиш в ролі – передавача.
Щасливий день – як зустрічаю сонце
Під співи-переливи солов*я
Які течуть до мне крізь віконце
Пробуджують для світла моє Я.
Щасливий день – як поважаю й чую
Цей світ – я ним живу й горю
У ньому туги й горя не відчую
Бо дихаю, а значить ще творю.
Щасливий день – коли є сам собою
Якщо роблю тоді і те,що на душі
Коли люблю і борюсь з судьбою,
А нею ю щоденно і вночі…
Щасливий день… Яким він може бути
Якщо нещасних в Бога днів нема:
Щасливий – якщо в змозі сам себе забути
Й створити те, чого іще нема.
----****----
Розбуди, розбуди, соловейку
В серці ніжнім моїм почуття
І твою я поповню сімейку –
Заспіває Душа каяттям.
Заведи, заведи мене співом
У свій світ – де так трелі звучать
Щоб у ньому я Слова засівом
Зміг би Всесвіт без болю зачать.
Прилети, прилети моя пташко
Сядь на гілку в квітучім саду
І душі моїй – котрій не страшно
Покажи Світ в який я іду…
Принеси, принеси мені вістку
З того Світу, в якім благодать
Щоб і я зміг уже благу звістку
Всьому Людству у слові роздать.
Щоби нею так точно як співом
Зазвучали свободи серця
І все те, що в душі наболіло
Відлетіло до лона Отця.
----****----
Бог не може бути один
Бо нема його з ким порівняти
Він великим не й не малим…
Тут нема,що додати й відняти.
----****----
Бог не ставить енергії знак
В позитиві вона й в негативі –
Надає їй Людина ознак
У емоцій, пристрасних, пориві.
----****----
Хто від Бога здоров*я випрошує
Той з собою зовсім не в ладах:
Лише сумнів в собі той виношує
І не Віра у ньому, страх.
----****----
Якщо я не сію й не жну,
Не значить, що я не працюю.
Божественним повню казну
Якщо творчості подих я чую.
----****----
Готовність зробити все те,що говориш
Повинна вселитись у серце твоє
Тоді усе, -- що
руками ти робиш
Знайде в відповідності місце своє…
Знайде відповідність законам природи
В яких ти знаходиш себе як творця
У них рівні Всесвіту різні народи
Знайти допоможуть початок… й кінця.
Готовим завжди будь утілити в дію
Узгоджені з думкою «свої» слова
То матимеш в дійсності повну надію
На те, що народжена думка – жива.
Адже лише те,що сприймаєш в повазі
У змозі заповнити тіло твоє:
Тоді тільки зможеш відчуть в рівновазі,
Що розумом, духом й душею ти є…
І ти зрозумієш – цей шлях необхідність,
Готовність самому зробити себе
На ньому все рівне: й багатство і бідність
І любе вже серцю твоєму.. «люб`е».
----****----
Характер львів*янок
Немов не примітний,
Амбітних панянок
В усмішках привітний
Несе в собі силу
Він поглядом щирим,
Тим поглядом брилу
Скидає на крила.
Та брил – це туга,
До крил це повага
Щоби не наруга
В думках панувала…
Панянки-львів*янки,
Чому вас напруга
Ман`ить в забаганки,
А не в пошук друг.
Характером сильні
У нім відповідні,
В душі станьте стильні
І справжністю гідні.
----****----
Чому приходиш тільки в снах,
А наяву тікаєш
Лиш томним подихом ти знак
Подай – і враз пізнаєш…
Пізнаєш поглядом без слів,
Що те,що ти шукаєш –
Той зміст життя в мені дозрів,
А ти чогось чекаєш…
А може ти вогонь душі
У розумі тримаєш
Сама собою лиш вгочі
Ти є – і ти це знаєш.
Повір, що й наяву свій сон
В мені ти упізнаєш,
Якщо оману перепон
І страх – у дні здолаєш.
Це станеться тоді,коли
В собі мене признаєш
І разом ми тоді б змогли
Там жити – де роль граєш…
----****----
Мужчині потрібна
Віра жінки в нього –
Без золота й срібла –
Лиш в нього самого.
І чим глибша віра
Й щиріші стосунки,
Тим більша довіра
Й цінніші здобутки…
Здобутки – Весь Космос,
Здобутки – він в ньому
І в тонусі осмос –
Й він в нім самому…
Адже жінка може
Всі двері відкрити
І в царськеє ложе
Шлях вірі встелити…
Мужчина – цар Всесвіту
Жінка – цариця
Людина – краса Світу
І Божа правиця.
----****----
Чому, вільна птахо, ти б*єшся в вікно
Чи хочеш мені розказати
Про той час,що вже промайнув так давно,
В якому тебе не впізнати…
У часі минулім ти юнка струнка
Була –і так щиро кохала,
А зрада коханого серця суха
Польоти душі поховала…
Але не змирилося серце твоє
Із тим, що польоту не вчує –
Піднесла на кручу ти тіло своє
На край – там де вітер панує:
І з круч у прірву!.. Останній політ!..
Та ні ! Він в Свободі є першим…
І дівчина пташкою пурхнула в світ
У світ – де нема місця мертвим…
Мабуть вільна птахо до мого вікна
Любов до Свободи принесла
І в Вічність не хочеш летіти одна,
А – в парі душа щоб воскресла.
---****----
Зелений листочок і гусінь на ньому
Повзе безтурботно та й зелень жує
Жує й не звертає уваги на втому,
На світу красу – тільки робить своє.
Проходять в роботі невтомні дні й ночі
Зростає пухнаста у всіх на очах
Її не тривожать турботи дівочі,
А зовнішній вигляд – не збурює страх…
І ось той момент коли гусінь повільно
Віддавшись на волю своїм відчуттям
Сплітаючи кокон-закон – не довільно
Іде в небуття Щоб проститись з життям.
І ось Небуття! Ось реальність погасла
І спокій панує – Смерть,ніби, прийшла,
А в ній уже зайві і крики і гасла –
У ні і в собі красу гусінь знайшла…
А з кокону рветься метелик на волю
Розправивши крила польоту-життя;
Народжений повзать – змінив свою долю
Красою прийшов з Небуття у Буття!
----****----
Тіло моє – в*язниця моя
У нім неволя і духу воля
Пливуть поволі у далі долі…
А мої дії – потуги кволі.
Я в*зну в тілі якому діла
Нема до того, щоб душу вміла
Душа впізнати -- і
в ній зуміла,
Як хату, – тіло навічно мати.
Я тіло своє пущу на волю
І духом волі скую сваволю,
В*язничні стіни – окови звички
Зруйную… Й вміло свій світ збудую.
Пройду тим світом новим завітом
У ньому світло сприйму привітом
І буде тіло для світла тлом
Для мене стане добром – не злом.
На тлі зі світла не буде тіні:
В тіні не спряжать діла невмілі,
Я вміло звички вживлю у віру
Щоб тіло й дух мій знайшли довіру.
----****----
Ти хочеш пізнати далекі краї,
Моря і незвідані гори,
Малюєш в уяві країни-раї,
Ведеш про нечуване спори.
Шукаєш численні багаті міста,
В яких про проблеми забули
На пошуки правди марнуєш літа,
Працюєш…чи входиш в загули.
Поклони б*єш в пошуку суті буття,
Шукаєш основ філософій,
Осуджуєш й щиро живеш каяттям
В реальності, в світі утопій.
Стараєшся взнати усе і про все,
Наповнюєш вакуум суттю
Шукаєш ту силу,що Всесвіт несе
І твориш – людину майбутню…
Все це, ти вважаєш, підносить тебе
І робить незвичним у світі…
Постій!Запитай від самого себе:
Чи бачиш себе ти в … сусіді!
----****----
Туга серце розпинає
Змій розлуки горлом в*ється –
Хай моя кровинка знає,
Що для неї серце б*ється.
Хай моя кровинка вірить,
Що душа моя в розпуці
Й віру – часу хай довірить,
А не вірить сну-розлуці…
Не покинув серця доні:
Я й душі її не зрадив
Не відрікся її долі
З нею йду – лиш без поради…
Хай порадою їй буде
Все життя моє у честі,
То в своїм житті забуде,
Як то жити у безчесті.
Заберу я в свою долю
Все,що йшло в роду віками
Щоб не гнала доля доню
За терновими вінками.
----****----
Ви! Народжені не від Любові.
Навіщо в Світ приходите щораз
І, що у серця вашого
в основі,
І хто у вашім розумі дороговказ?
Навіщо сієте зерно розпусти
Яке лиш пожирає все святе,
Прислухайтесь й до правди Заратустри,
Адже все що потрібне – те просте.
Ви, виростіть у Догми крил,
Навчіть її над прірвою літать,
Щоб мудрість змій серця відкрила –
Вся ваша сутність – Істині під стать…
Приводьте в світ дітей Любові
Щоб світ Любов*ю став увесь
Для цього народіться Ви – як люди нові
І станьте лоном Світу – днесь…
Вважаю: Світу Нового нам будувати не потрібно
Якщо з Любові зітканий Старий,
В Старому Світі треба жити гідно
Тоді нікому не страшний і Чорторий.
----****----
Що для Вічності Мить?
Що для Миті – Буття?
Чи без миті вже Вічність не Вічність
Чи Буття – Небуття?..
Хочу в Миті я Вічність вловити
Вчуся в Миті я істинним бути
Щоби в*язкістю Часу не жити,
Щоб про Простору грати забути.
Свою суть влити в Мить
Щоби в миті, цій, жить
Відчувати себе лише в Миті,
І, що миті,всі, мною налиті.
Кожна мить – це мій шанс
Увійти у непізнану Вічність
Щоб відчула душа моя свічність
І щоб тіло цінило у Миті – нюанс..
Ось тому в кожній миті ввесь Я
В кожній Миті й Буття й Небуття
В миті Вічності граней злиття,
Я є Мить і вся Вічність – то Я!
----****----
Краплини жалості в мені не залишилось
Всього себе повазі я віддав,
Щоби жалю жало у серце не вселилось,
Щоб слово сумніву я не піддав..
Не хочу я жаліти – співчувати
Я хочу жити спільним відчуттям
І словом хочу я життя співати
Й віддати волю,у повазі, почуттям.
-----*****----
Є в Карпатах село новоселиця
Те,що звалось раніше Дубравою
І вважалося: хто тут поселиться
То життя того буде забавою…
В світ з*явилась в селі тім між горами
І сестра моя Божа Надія
Щоби те,що блукало там зворами
Стало дійсністю – це Людства мрія.
Людства мрія — на Бога надія
Із якої прийде в світ Людина
Та й надія,що знаній події
Вже настати пробила година.
Людський Син прийде в Божій надії
Щоб в серцях цю надію вселити,
Щоб покинули сумніви-змії –
Душі в пошуку – Їм Світ творити…
Помирає надія останньою…
Так вмирає, щоб Вірою стати
Щоб Зорею проснутися ранньою
І Любов*ю навічно постати.
----****----
Як сталактит із сталагмітом
Стрічаються й стають стовпом,
Так Верхній світ із Нижнім світом
Стають одним – основою основ…
Так і істоти є – ростуть із низу
З землі зростають догори,
Цінують те, що до землі поблизу
Й в страху живуть до певної пори…
А є істоти,що згори приходять
Вони цінують те, що в небесах –
В земних ділах опори не знаходять
Але для них незнаний страх…
Життя – це точка зустрічі світів,
Момент злиття земного із небесним,
Повага до усіх земних постів
Й контакт з народженим і знов воскреслим.
Життя… Земля і небеса – одне,
Життя це зустріч суті двох істот
І лиш в Людині зміст Життя не промине,
І лиш Людина --
Вічності оплот!
----****----
Якщо колись я тіло буду покидати
Не бійтеся й не кличте лікарів
Тому,що ви повинні чітко знати,
Що в цьому тілі вже душею я дозрів.
То ж не потрібно душу зрілу зупиняти
Нехай виходить з тіл, вільна, у світи
Адже не хочете,у тілі, достеменно знати –
Ви, що Душа зуміє Божий шлях знайти.
Ви ж причитаєте і плачете за тілом,
За тим, що зовсім не належить Вам,
Тому, що лиш словами, а не ділом,
Ви, на піску будуєте життєвий храм.
Якщо віддати Душу Богу іще в тілі
Тоді ніяка Смерть не зможе Вас забрать,
Тоді Душа у прагненнях прийде до цілі
Й тоді на Вас зійде Вселеньська благодать.
Не бійтеся за тіло перед Смертю,
А душу бережіть ще за життя
То перед смертю станете відверто
Й збережете для Людства почуття.
----****----
Намалюй мені чорне на чорному,
Забіли біле білим на тлі,
В цьому дні зобрази неповторному
Світла й тіні основу – у грі.
Біле білим хай буде по суті:
Знищить біле у чорному страх –
І не будуть думки на розпутті
Й наяву і в реальності й в снах…
Теж я хочу навчитися бачити,
Що народжує Ніч в темноті,
Щоби світові світла пробачити
Завойовані осудом дні…
Мир відновлюю в білому й чорному
Мир – це стан,гармонійний, життя
Рівновага – для білого в чорнім – кумир
І для чорного з білим злиття…
Чорне в чорному – біде на білому,
Тільки так пізнаються світи,
Не в війні,а єдиному,цілому
Зможем Днями світами іти.
----****----
Любов – до себе не пускає рівних,
Любов квітує там, де є повага
В серцях, у щирих і словами вірних
Любов*ю установлюється рівновага.
Любов незнана там, де грає пиха
На струнах душ – і рве їх безпощадно:
Любов живе – Де грає ліра тиха
І у гармонії вібрують струни ладно.
Любов тоді вирівнює шляхи життєві
Коли повагою вирівнюєш і душу й тіло,
Коли дороговкази – порухи душі чуттєві
Й коли у вир Любові кидаєшся сміло…
Любов рівняти – це невдячна справа –
Вона веде тернистими стежками
І не важливим є: що зліва і ,що справа,
А стежечка й мета – навіяні віками.
Любов препарувати не потрібно,
Любов не можна пізнавати по частинках,
Любові віддаються повністю і гідно
Й тоді вона живе у всіх клітинках.
----****----
Пірну я в бездну слів –
Цих,Всесвіту, послів
До дна дійду глибин
У пошуку перлин.
З перлинок-слів зв*яжу
Я простору межу
Щоб той,що йде, зумів
Пізнати знак послів
Які вість принесли
Із вічної Весни
Щоби в серця внести
До Вічності мости.
А ті мости – Любов
Зі слів-перлин покров
Щоб Всесвіт ввесь покрив
Любов*ю – й нею жив.
----****----
Я впрігся в плуг життя
Щоб ним простори Простору зорати
І щоб собою Часу лінію штовхати:
Із Небуття у вічнеє Буття.
На ниві Світу моє Я – це Сила
Якою в Вічність направляю борозну
І тих,хто хоче борозною проведу
Туди, де з Силою боротися несила.
В ту борозну впаде насіння слави
Якою Людство шлях земний пройде,
В якім себе все цілим віднайде,
Щоб в Код вплести: не елементи – сплави.
І орючи – не озиратимусь назад
Бо, -- що в минулому те Істині належить,
А напрям борозни – від мене він залежить…
ЇЇ вестиму св`ідомо – не навпопад…
Від Полюса й до Полюса цю борозну веду,
Щоб плугом Землю всю зорати,
Щоб все насіння проросло – без втрати:
Я не схиблю – я шлях земний пройду.
----****----
Лежу… Чекаю Смерті.. Я готовий
Відправитись в далеку путь
Бо не старий я, Я вже новий –
Любов змінила мою суть.
В життя горнилі переплава
Зміцнила тіло,розум й дух
Примарні цінності і слава
Загострили чуття і слух…
Чуттям і слухом я навчився
Розпізнавати стан речей,
А розумом я відучився
Судити – днів біг і ночей.
Знамено честі і свободи
Було в мені – дороговказ
У вічність відійшли турботи,
Банальність і значимість фраз…
Лечу… Усім вітрам відкритий
Промінням Космосу пронизаний наскрізь
І Смертю до Життя я був прибитий
Щоби воскреснути… і жити скрізь.
----****
В ній все народжується
І в ній пропадає
Все нею узгоджується
І все в ній страждає.
Перлинка в ні множиться
В ній проростає
З перлинки народиться –
Те, -- що все
знає…
Вона поза часом,
Їй простір підвладний,
Вона й над Парнасом,
А зміст її .. владний.
Грааля це чаша,
Що мед з неї ллється
Вона сутність наша,
В ній Всесвіт сміється.
В ній все в ідеалі
В ній істини зміст
Задумки в ній вдалі
Й нев`ичерпний вміст…
----****----
Якби хотіла жінка знати
Те, що стоїть за словом Мати!
Якби зуміла жінка взнати –
У сому суть поняття Мати.
Тоді би світ зумів устати
З колін – і зміг би іншим стати…
Ти,жінко, що приводиш в світ дітей
Чому лиш тіло у повазі, а ідей
Не хочеш поважати – й світ оцей
Ховаєш в сумнівах і Богові очей
Боїшся показати й тьму ночей
Не в змозі розірвати й Прометей
Тобою не народжений – лиш Грати
На світ опущені – на них грати
Мелодії світів… й життя не обіграти…
Суть, -- що раба народжує не Мати!
Пора тобі вже жінко знати,
Що Бога суть у слові МАТИ!
----****----
Пот`иснув мені батько руку
І відійшов у вічність сам
Він Смертю переміг розлуку,
Заклав початок цим віршам.
І з Вічності у снах приходить
В одежах білих немов сніг,
Він й там для мене щось знаходить,
Щоб тут себе я переміг.
Щоб твердо міг в переконанні
Дон`ести єдність всіх
Світів
І Щоб світи, всі, у єднанні
Як Світ єдиний вже розцвів…
Це не утопія – бо бачу
Як він Єдиний розцвіта
І я сміюся – я не плачу
Радію, що пройшли літа…
Надіюсь руку потиснути
Своєму сину й шлях знайти –
В Єдинім Світі не заснути
Й не сам у Вічність відійти.
----****----
Земля розхитується н`навколо осі
Збільшується прецесія.
По Землі ми йдемо усі,
Я життєва процесія…
Хто уникне життя катаклізмів,
Хто спасеться у нірці своїй?
Той хто гроші гребе в песимізмі,
Чи життям хто іде як розвій?..
А чи праведник, що щез в поклонах,
Чи політик, що в догмах засох,
Чи законник, що зникнув в законах,
Чи безхатченко,що ще не «здох»…
Той спасеться,що вміє літати.
Він на крилах душі пропар`ить,
Той, що вміє себе запитати –
Де та мить , для якої не жить?..
Як не жити якщо послідовний?
Де розриви у плині життя?
Без розривів – процес цей замовний
І прецесія – частка злиття.
----****----
Кид`ання…Шукання
в творінні творіння –
Процеси осмислення вічні й нетлінні,
Осмислення Всесвіту світобудови
І участь Людини в будові основи…
А цінності вічні – вже зовсім не цінні
Вони тільки Є – і цим просто безцінні.
Нетлінні в творінні творінням постануть
Основою новою в творчості стануть…
Твої спостереження росту і тління
В балансі душевнім – основа творіння
Лиш зміна, у думці, ціни на подію
Приводить життя та й рух Всесвіту в дію.
А далі в динаміці зміни і роди
Несуть зміни душ, а не зміну природи..
Природа твоя – суттю Всесвіту стати,
Знайти в нім себе і оновленим встати.
Оновленим встати, щоб Всесвіт творити
Розвити талант,а не в землю зарити…
Кид`ання
нема, а є спокій і тиша…
…Але десь у тиші гризе дірку миша.
----****----
Людина – немов музикальний інструмент
В руках у Божих він гармонією грає
Життя,частот високих, в жінці акомпанемент,
Частоти нижні для
мужчини знає.
І як частоти нижні і високі нероздільні
У інструменті у співзвучності живуть,
Так жінка й чоловік у виборі свободи вільні
Але у них одна і нероздільна путь.
Низькі частоти не заглушують високих,
Високі – прикрашають творчу звуку суть
І разом проникають до вершин глибоко
І у єднанні суть Людини в Істину несуть.
Зміст музики в гармонії – не в дисонансі
І суть її – гра в райдузі душі
Звучанням виразити в кожному нюансі
Єднання жінки і мужчини – адже не чужі.
Заграймо разом на одному інструменті
Хай жінка і мужчина у співзвучності звучать
Тоді Людину ми відчуємо у кожному моменті
І в змозі Боже у
собі зачать.
----****----
Кому троянди аромат належить,
Чиєю власністю є сонячне проміння,
Від кого наливання яблука залежить,
Чи хтось родити ,у зерно,вкладає вміння?
Хто справедливість в світі цім оцінить,
Хто зможе честь з достоїнством тримати,
І хто заслаблого в недузі зцілить,
Де той,що скришить недовіри грати.
Чи в змозі хтось,забави ради, народити
Щось те, чого на світі ще немає,
Чи по воді як суходолом може хтось ходити,
Чи у безмежжя той себе здіймає.
Хто в змозі із частинок скласти ціле,
Цим безлад у гармонію не внести,
І хто розгледіти у
чорному зуміє біле
Та грані між добром та злом провести…
Мабуть лиш той усе це зможе,
Мабуть лише тому це все належить,
Кому єднання вищих сил поможе
Й тому… хто від емоцій не залежить.
----****----
Вся країна захворіла «раком»
І проник він духовнії сфери,
А все те,що кероване страхом
Не проникне у глиб атмосфери.
Розповзеться воно метастазами
І у соціум в*їстся глиб`око
В нім проявиться хворими фразами,
Протрактує життя однобоко…
Гнані голови змістом наживи
І народ хочуть рачки покласти –
Від рабів для них більше поживи,
З холуїв легше стадо іскласти…
Але, що це? У чім суть хвороби:
Чи у головах тих,чи в народі?
Може в дусі народ той – нероби,
Може Гідність він втратив в породі?
І чи може хворіти тим «раком»
Вільна,гідна собою істота…
Ні ніколи! «Рак» сильний лиш страхом
Й ні до чого – народу порода!
----****----
Немає коментарів:
Дописати коментар