Бог спасає мене від ганьб`и,
А я її сам знаходжу…
Світ боронить мене від журби,
А я як сновида в ній ходжу…
Навіщо ходити в ганьбі і журбі –
Чи не краще з відкритим серце,
Із собою в собі боротьбі,
Для світу стати відкритим джер`ельцем
Джерельц`е те у світ потече
Розіллється любові світанком,
І з журби той світанок зітче
Мудрість душ, кольоровим серпанком.
А ті води розмиють ганьбу –
Якщо щирий – її і немає,
І ти сміло ідеш в боротьбу –
У борні тебе стид не впіймає.
Не ходи як сновида в ганьбі,
Не журися у серці закритім,
А повір – ти сам гідний собі,
Гідний в світі тобою відкритім.
----****----
Ритмічний горлиць перегук,
На струнах гра дроздів , весела,
І стукіт дятлів тук-тук-тук
Пробуджують міста і села…
Небесне птаство й у вітрах,
Й знаходить силу й в хвилях
У тих,що проганяють страх,
В співочих, вільних стилях.
Птахи мелодіями слів
Розтоплюють сердечну кригу,
Щоб серце чуло тих послів,
Що ті слова таврують в книгу.
Несуть птахи на крилах зміст
Тих слів, що музика в ній грає,
А вміст тих слів – у світ поміст,
У світ,що ту гармонію вітає…
Злечу небесним птахом ввись,
Зберусь на гребні хвиль, високі,
Щоб,як і птаха, я навчивсь
Безодні ритми відчувать, глибокі.
----****----
Вікно в потойбіччя – очі твої
Вдивляюся в них і бачу
Шляхи без узбіччя – широкі мої
Шляхи – на яких я щось значу…
Значимість моя у кутках твоїх губ,
Що в усмішці ніжністю грають –
Устами борониш мене від слів-згуб,
Від тих,що любов проганяють…
Я знаю, що чуєш знач`имість мою
У шепоті слів світанкових
Й тоді коли палко я Бога молю –
Щоб було життя мрій казковим.
Ти ніжно вплітаєш в волосся своє
Знач`имість моїх ароматів
І знаєш ти точно: моє – то твоє
Без лишніх диктатів догматів.
Мене відчуваєш дих`анням- єством
В розриві грудей від наснаги…
Іду сміло в творчість твоїм животом,
А далі … дай Боже відваги.
----****----
Не зможу полюбить «кого–завгодно»
Бо вже «кого-завгодно» я люблю,
Вважаю – поступаю
благородно,
Що з цього стану культу не роблю.
Тим, що люблю – себе не рекламую
Любити – не душею торгувати:
В цім стані серцем інших чую
Щоб шлях для інших торувати…
Зривати маску я з лукавства буду,
Язик роздвоєний я буду виривать,
З безодні істини я правдою здобуду
Той стан, що в нім духовна благодать.
І буду діяти смиренням – не насиллям
(Насиллям світу ненависть горить)
І з – словоблудства не змирюсь засиллям
Лиш послідовність – істинності мить…
Всі ми прийшли в світ Божий – я месії,
Ця місія – не власний епатаж,
Ця місія – не втрачені надії,
А соціум – не просто антураж.
----****----
Прийшов час пташині гніздо покидати,
Відчула дитина шлях з рідної хати
Дитина з хатини немов та пташина
Виносить в польоті – чим сильна родина.
Не к`идай пташини, горнись до дитини,
Не вбий почуття блудозмістом рутини.
Не зв*язуй тих крилець, що ще не окріпли –
Щоб в вільнім польоті вони не осліпли.
І пута на ноги, що йдуть, не вдівай,
А вільній ході шлях пінать помагай.
На спів, тій пташині, не кидай вуздечку
Хай ллється сів пісні і зблизька й здалечку,
Нехай пісня разом з дитиною кріпне
Несеться у вись, а не в злості зачіпне,
Не стискуй сердечко в холодних долонях…
Нехай вільно б*ється як відгомін в скронях
Щоб тихі удари звучали набатом
І кликали в єдність – не були розбр`атом…
Не стримуй пташину гніздо покидати
Щоб вільна зуміла … і своє звивати.
----****----
Зі мною ти завжди
, мій зошит,
Чернетка – у якій не світиться печаль.
Папір,який усе на світі зносить
Ба! Навіть і бездарностей, нажаль…
Ти викладаєш думку – він не судить,
А просто віддзеркалює – як є,
Не вкине в жар і раптом не остудить
Прийме на себе твоє, як своє.
Ві не твій друг і він зовсім не ворог
У нім лише шукаєш стрій думок,
Він не Пегас Парнасівський й не Молох
У одночасні і відкритий… і на нім замок.
Вдивляєшся в клітиночку паперу,
Шукаєш вільний, з Музою, контакт
І думкою запліднюєш матеріальну сферу
Так ніби з Вічністю підписуєш контракт…
Він ніби щось – й нічого – просто зошит
Але наповненістю він тебе несе
Й за це від тебе нагород не просить
Бо твоя суть, яку несе – понад усе.
-----*****-----
Замурували Музу у стіну…
З цеглинок струнко виклали рядочки
Пішла угору цегла, в ширину…
І вже не розгляд`іти Музи-дочки…
Сіна! До неї звернені обличчям
І прагнення впираються в стіну.
Роки! Сторіччя за сторіччям –
Стіну лиш бачимо одну…
А за стіною тою Муза гине …
Для кого й ким підноситься той мур
І, чи за нього, ще живою думка лине,
Чи залітає за той мур Амур?
Як з тою Музою ввійти в єднання?
Зайти за муз – чи знищити його?
Вважаю за потрібне – приструнчить бажання
І в мура не впирати погляду свого!..
Той мур – то тіло твоє хтиве –
Ти з нього вийди помислом живим
І тіло з Всесвіту створи правдиве –
Тоді ніякий мур не буде вже страшним!
----****----
З Небес спустився Пес –
Почав шукати втрати –
Не біля Хати спати:
Спустився Пес шукати слід чудес…
Ці чудеса – Космічний дослід,
Його без Пса і не знайти
Й шляху без нього не пройти…
Шлях віри, що дарує досвід.
Той досвід до народження веде
Якщо у творчім пошуку єднання
Й Любов, а не лише кохання
Тебе у цім житті знайде.
Знайде Любов – якщо її шукаєш,
Якщо не сліпо – усвідомлено ідеш
Й до світла ще когось ведеш,
А не лиш в темряві блукаєш.
Іди! Й впусти у пошук Пса
З ним, вірним, ти себе знайдеш
І за собою Світ весь поведеш –
З Любов*ю – де живе краса.
----****----
06.10.2012
22.20
Ніч приходить
Сон приводить
В роздуми мене заводить…
Ніч проходить
Син приходить
Щемом моє серце зводить…
Ніч приходить
Місяць бродить
Сина й сни на путь наводить…
Ніч – не страшно,
Сни – не страшно
--
Син пішов кудись завчасно…
Чи вказав йому дорогу,
Чи привів я до порогу
Щоб здобув він перемогу..
Над собою
Над судьбою
І над вічною журбою…
Я не знаю…
Проводжаю… Не тримаю…
----****----
Віддав я сина Всесвіту, віддав.
Хотів він цього? Точно сам хотів.
Вгадав він сам себе у зіроньці,вгадав
Летів до неї, юний, й долетів…
Забрав з собою прихоті,забрав
Змінившись смертю – світ змінив
Прибрав зі світу негатив,прибрав
Згорів і злість та егоїзм спалив.
Пішов у світ який його жадав,пішов
Знайшов себе там він, знайшов
Зійшов новою зіркою, зійшов –
Зробити те, що тут не доробив.
Любуйтеся Зорею і Любіть
Творіть цей світ без зла й горіть,
Ідіть до смерті, лиш Життям ідіть,
Життя його в своїм житті несіть.
Вважайте слово й в діях поважайте,
Любіть щоб зоряні світи любити,
Вражайте світ й на болі не зважайте
Синами Всесвіту ставайте – щоби жити.
----****----
Істота жіночої статі
У цей світ дитину приводить
Щоб та змогла вільною стати
І взнати..— як світ її родить.
Але досить часто дитина
Є бавкою, просто, живою
І в дусі зростання година
Не йде, а все йде за водою.
Тому та дитина не гідна
Самої себе – то ж блукає
І слою духу безплідна
Бо лише забави шукає…
Коли ж прийде час мами-жінки?
У плід вона духом ввіллється,
Життя перегорне сторінки
І з горем у нім оминеться.
Дитина їй буде за славу
В якій досягне суті світла
Й нарешті візьметься за справу
В якій та б Любов*ю розквітла.
----****----
Тріснутий дзвін…
Хрипло звучить і зазивно
З простору він
Жаль вириває надривно.
Краплі роси
Кров*ю забарвились в звуках
Кажуть – проси
Те, що приходить у мука…
Дзвін у росі –
Тріщинки в нім не загладиш…
Звук не в красі
Горю ти ним не зарадиш…
Звуки й роса
Вільно живуть в переході
В серці краса –
Те, що потрібно в поході!
Дзвону не бий
Хай він звучить гармонійно…
Суть роси пий
З нею ти житимеш вільно.
----****----
Хто я? Що я? І куди іду?
Ким я? З чим я? І куди прийду?
Як я? З чим я? І у, що пройду?
В чім я? Як я? Як себе знайду?..
Що відчую,що почую,що зумію,зрозумію,
Що я втрачу,що затрачу,що навію,що намрію,
Що віддам я,що роздам я,що розвію,що посію,
Що забуду,що здобуду,що просію і, що вдію?..
Навіщо, що і скільки я наговорив
І,що, для кого й скільки наварив,
У що ввійшов, який здійснив прорив,
Який відкрив і вичавив нарив?..
Я женився, я молився – потім вмер і народився…
Народився я,змінився, вмер і знову відродився…
Існував,снував,старався…
Потім знову сам зостався…
Що шукаю – точно знаю я зникаю,появляюсь, щось гукаю
Відгоміном розливаюсь, проникаю, відновляю,
Простираюсь, розвіваюсь, повстаю і забавляюсь
Я Живу – я не
блукаю...
----****----
У кущ троянд,
червоних на зеленім
Які колись під хату посадила мати
Сімейка соловейка стала прилітати,
Гніздечко звила щоб потомство мати…
Вона теплом своїм ту кладку вигрівала,
А він кормив її і співом грів сердечко:
І так турбота їх
гармонією грала
Аж поки пташенята не проклюнули яєчко.
І надихнула радість солов*я на нові трелі
В яких вже чути було нові трелі –
Ц і ноти одночасно і сумні й веселі,
А з ними полились приємніші турботи…
Зростали пташенята у любові,
Ні батька не ділили не ділили й мами
Тому були щасливі та здорові
І оминали їх життєві драми…
Але прийшла пора гніздечко покидати
Адже у кожного із них є своя доля –
Життям поважним честь гармонії віддати
І проспівати – чим є сильна воля.
----****----
Ну, що шукач Любові? Ти пропав?..
Програв війну війни не розпочавши
Ловив ти забагато білих гав
Хотів родити – світу не зачавши.
Зусиль прикласти,трохи, не схотів,
Замилувався власним егоїзмом,
А щось суттєве скласти – й поготів
І мабуть керувався ти цинізмом.
Шукач Любові…Це не теоретик:
В практичнім подвигу його життя
І він діяч,а не нудного світу скептик,
В минуле він немає вороття.
Шукати – це не значить досягнути:
Бо лиш у вірності на цім путі
Любов у повній мірі можна осягнути –
Віддавшись їй в свідомому житті…
Не кожному дано знайти, але шукати буду
І цінуватиму я те, чого уже досяг,
Почну спочатку, осягну, здобуду
Любов – її нестиму стяг.
----****----
Ха-ха, ха-ха… Наївний простачок
Кому потрібні твої сентименти?
Ти Голема зібрати хочеш з кісточок:
Його не ліплять – це вже рудименти.
А хто тобі дав право щось творити,
Хто дозвіл дав щоб створювати нове?
Чи може нове треба б народити –
Не перетворювати те,що вже готове?
А як ти думав створювати щось,
У поспіху, в собі не розібравшись?
Мабуть постановив – та буде то як`ось
І вирішив творити – не зібравшись.
Перлини світу в поспіху порозкидав
(Затопчуть їх підборами у глину),
А рани в тілі, цілому, порозтинав
Не заживив… Не народив Людину.
Так може подорослішаєш ти,
Перегорнеш сторінку звершень своїх?
Не спалиш – збережеш наведені мости,
В переконаннях будеш – стоїк.
----****----
В утробі матері я спокою не знав,
Не знав його й відкривши очі
Хоча судьбою бив, не спав,
А здобував на хліб і дні і ночі…
Та мабуть хліб – то ще не все
Є щось таке,що душу мучить,
Є щось таке, що суть в собі несе
І як постати у людині, безперервно учить.
Це слово!В ньому, лиш, душа жив
Ним вся наповнюється, оживає,
У нім розсіюється тлум-пітьма
І словом світла світ усе тримає.
Я вийду з словом, словом стану я,
Знайду можливість не цуратись мови:
Утвердиться у ній моя сім*я –
Адже до цього йду уже готовим.
На крилах мови словом вознесусь –
В утробу Світу – в ній дозрілим буду –
Переродившись знову повернусь –
У мові! В ній себе здобуду!
----****----
Напруги енергій – не зупинити
В ній – сила потоку, потенціал.
ЇЇ й у склянці не утопити,
Не зміниш її ти – як маргінал.
Поступ душевний у силі духу
Відображає енергій лад
Вміло долає і в тілі розруху,
Гармонізує осмислення ряд…
З потоку в потік летіти сміло,
Нести у тілі творчий запал
Людство напевно уже дозріло:
Переосмислити – потенціал…
Зіллятись з енергій,текучих,током,
Ввібрати вібрації суті подій,
Потім все вилити словесним соком
Якщо у енергіях осмислено свій…
Заосцилюєш потоком квантів
І слову силу собою надаш,
Пречислишся певно до мислі гігантів,
В енергій потік свою душу віддаш.
----****----
Вже дозволу ні в кого не питаю
Щоби іти життям в свободі,
Усіми фібрами душі я знаю,
Що тут усі ми на роботі…
Пройти стежками гідності достойно
Не наплювавши Всесвіту в лице
І завершити це, життя кільце,
В громади дзеркалі – пристойно.
Тут прагну, наяву й тепер
Здійснити всі душі пориви
Щоб Абсолют мене не стер,
Щоб Творчістю здійснив прориви.
На атоми розсіяти все збайдужіле
(Ним не знайти в
собі себе),
Щоб в творчості зродилося – прозріле.
Щоб сильним стало все слабе.
Напевно знаю дух Свободи
Це допоможе все здійснити,
А якщо ні – навіщо жити?..
Цуратись вільної природи.
----****----
23.01.2014
05.35
Народ народжується…
Як Венера із морської піни
Вже неминучі в світі зміни –
Народжуючись з Всесвітом узгоджується…
У муках він приходить в світ
Пройшовши в пошуках Свободи,
Не протиставлення й породи,
А дум вселенських сил розквіт.
На хвилях гідності виносить
Все те чим сильний позитив
І найдивніше диво з див –
Любов з високості приносить.
Щоб нею Новий Світ творити,
Світ у якому Я і ТИ
Звели понищені мости
Й змогли б із Світу в Світ ходити…
Я відчуваю той Народ
Достоїнства у нім не вбити
І як себе в нім не любити
Адже і Я – це той Народ!
----****----
Віття дерев гойдалися…
А ми кохалися,кохалися…
Хмари пливли,спліталися –
Ми і на них кохалися…
Вітер гойдав нас
Розвіював наші душі
Вливався ними в серця…
В яких: не життя без любові.
Осяянням розливалась любов
По тілах …
Ми знову і знову кохалися:
Не для того щоб жити,
Не для того щоб гойдатись на віттях,
Не для того щоб на хмарах пливти,
Щоб вітер не розгойдував нас –
А просто зібрались…
Для чого?..
Що і кому ми хочемо довести?
Як не самим собі – то кому?
Хто Ми? Що Ми? Навіщо…
----****----
Вести війну не воюючи –
В цьому мистецтво жити
І над собою пануючи
Ближнього свого простити…
Так досягнути те вічнеє
В чім недосяжність гармонії
Зможем – якщо все предвічнеє
Грає душею симфоній.
Тільки емоції змирені
Шлях посріблять між зірками
Та й .. лиш з собою в примиренні
Зможеш боротись з роками.
А обійняти і Всесвіт увесь
В рівності зможеш і з гідністю
Ти! Якщо житимеш десь
Непримиримим з духовною бідністю…
Виграєш війни усі не воюючи –
Всім притаманним Людині –
Тільки в собі себе чуючи,
Будучи в спільній Родині.
----****----
Мозок мов та гусінь пожирає
Інформацію на дереві життя
І невпинно нею проганяє
Ті думки,що йдуть у небуття.
І коли та »гусінь» вже наїсться?
І коли припинить «гнати мисль»?
Бо ж вона не голоду боїться
Просто прагне бути – я колись…
Мозок хоче: просто мисль сприймати,
Відчувати з первнями зв*язок –
Простір Знань – не в силі загрязняти
Заганяючи усе у свій висок…
Вже прийшов Час «гусінь» завернути
В лялечку – де Простір й Час
У єднанні можна осягнути,
Новий шлях прокласти на Парнас.
І метелик з кокона прорветься,
Думку цільну вільно піднесе
Світ в Красі й Гармонії проснеться –
Суть Життя у Вічність пронесе.
----****----
Ніяк не можу звикнути
До обличчя сивого в дзеркалі…
В задзеркалля мені не проникнути
Через очі – сивиною промеркнуті…
Але очі – зірки дві душевнії
Іскрометні,живі і звабливіЇ
Ще горять – бо Любовію повнії,
В глибині й повноті правдивії.
Запалю тими іскрами вогники
У допитливих душах шукаючих:
Не у тих,що лиш просто паломники,
А у душах – себе уже знаючих.
Щоб ті вогники плазмоочистили
Усі з`акутки Всесвіту знаного
У знаннях – силу переосмислили
Щоб не було у світі вже – гнаного…
А,що десь сивина – то не старість,
То ознака набутого досвіду
Головне – у душі твоя сталість,
Однозначність у мудрості досліду.
----****----
Війна між самками людських істот –
Найбільша Всесвіту печаль,
Нема в ній прагнень до висот,
А є егоїстичний жаль…
Не прагнуть самки, ці, Жіноцтва,
Що в ньому зародки Життя –
Шукають легкого пророцтва:
Як скинути в Буття «сміття».
В відтворенні фізичних рамок
Вбачають вищу свою ціль,
Будують з глини не свій замок
Мета їх – стежки породіль…
Якби ж жіночії істоти хтіли
Ставати Жінкою,що в ній Життя –
Людину б народить зуміли,
Та й з Всесвітом пройшло б злиття…
Цей світ заграв би веселково,
Пропали б з нього сум й печаль –
Вже б народилась сутність нова,
А в ній повага… а не жаль.
----****----
Все мине , промине…
Ти чекаєш тепер не мене.
Полишаєш мою ніжну душу…
Аж тепер плід самотності вкушу.
Як німе аніме
В нім страшне і смішне –
Все у акті єдиному злито:
В одночасні відкрито й закрито.
Все пройде… Ще прийде
І мене тут знайде
Сила образу щемно забута
Й перемога тобою здобута…
Чи знайшла в перемозі себе?
Чи покаже німе аніме
Ту сердечну розлуку-розпуку,
А – чи словом проллю свою муку…
Я тебе знов знайду
У свій світ проведу
Ти почуй тільки силу у слові
Відтвори його зміст… в серця мові.
-----****----
З землі народжуюся
– в небо лину я,
Об*єднаю собою небо із землею
І небеса і вся земля моя –
Живуть чуттями й думкою моєю.
Небесну вись з Землею об*єднати
Й Земну основу в Небеса внести
Щоби Закон Землі й Небес пізнати
І через себе цей Закон вести…
Мов провідник і радості і горя,
Що догори ідуть – та й зверху вниз
І досягаю гір рівнини й моря:
Я розчиняюсь в Небі – Я є вись.
Собою прокладу оту стежинку
Якою вільно можна перейти
З істоти – в усвідомлену Людину
Й Божественне в собі знайти.
Народжуюся в небесах іду землею вільно –
Це все: мій дім у ньому я живий
Землі й Небес ніколи не покину
Бо Всесвітом народжений такий.
----****----
Немає коментарів:
Дописати коментар